75 жінок зі слідчого ізолятора при вінницькій в'язниці №1 отримали подарунки до 8 Березня від релігійної організації "Свята Трійця".
23-річна Вікторія із камери №270 підводить олівцем очі, фарбує вії. Коли всміхається, видно золоті зуби.
— Кожен день роблю мейкап, бо я жінка. Особливо подобається малювати очі, — показує на стелаж, що біля ліжок. На верхній полиці розставлені шампуні та гелі. Нижче — п'ять косметичок, креми для тіла та обличчя.
Її співкамерниця 29-річна Наталія підмальовує помадою губи. Розглядає себе у дзеркальце компактної крем-пудри — підробки фірми "Макс Фактор".
— Робимо собі маски, — говорить Наталія. — Мені з вівсянки подобається. Розпарюю у гарячій воді столову ложку крупи та наношу на обличчя. Тільки треба класти на тіло кашу теплою, не гарячою і не холодною. Тоді ефект кращий і приємніше. Через 15–20 хвилин змиваю теплою водичкою. Обличчя стає, як у дитинки.
— Ще дуже хороша маска зі звичайного меду, — додає 37-річна Олена. Прикривається червоним пледом, аби її не фотографували. Розказує, що засудили її несправедливо. Позбавили волі на сім років за вбивство співмешканця. — Наноситься тонким слоєм на обличчя. Діє краще за скраб. Особливо вона підходить нам, бо сидимо в закритому приміщенні, мало повітря, сонця. Хочеться, щоб колір шкіри був природним.
До камери заходять троє високих чоловіків у цивільному. Зі словами "Бог вас любить!" роздають ув'язненим білі пакети з подарунками — зошитом, олівцями, зубною пастою і кремом для рук. Наталія дістає фіолетову гелеву лінійку. Махає нею. Корпус гнучкий, вигинається в різні боки.
— Вік, подивись, на вібратор схожа, — шепоче. Обидві заливаються сміхом.
— А раніше чоловіки дарували нам коштовності, запрошували в ресторани, — зітхає Олена. — Моя дочка Соня народилася 8 Березня. Зараз більше усього хотіла би побачити її та сина, 18-річного Сашу.
Із чоловіками йдемо до наступної камери. Там сидять шестеро жінок.
— Мені дуже хотілося на подарунок духи "Сальвадор Далі", які 70 доларів стоять. Але це в мріях, — усміхається 41-річна брюнетка, не називається. — Є жінки, в яких немає родичів. Не можуть навіть звичайних прокладок дістати. То таких забезпечують усім необхідним.
У камері пахне вінегретом. На столі глибока тарілка із салатом.
— На свято зробимо торт із печива, — 30-річна Олеся ложкою набирає салат, їсть. — Викладемо його у форму та змастимо згущонкою. Якщо не буде печива, поллємо повидлом хліб. Отак і відсвяткуємо.
Серед жінок, які тут чекають вироку, — шахрайки і злодійки. Старший інспектор Галина Пилипко опікується цим слідчим ізолятором 10 років:
— Із ними легко. Усі знають свій розпорядок, хто що має робити і коли. Їхня найбільша мрія — побачити дітей. Але це неможливо. Тим, хто під слідством, побачення заборонені.
2 
1
Коментарі