— Своїх родичів обробляв ще з дитинства. Розказував, як все є насправді. Коли батьки починали щось доводити, казав: "Ви прочитали це в книжці. Треба навчитися думати самостійно", — говорить художник 37-річний Антон Мирзін із російської Пермі. 16 лютого він отримав політичний притулок в Україні.
Антон призначає зустріч біля стели Незалежності на столичному Майдані. Приходить у світлих джинсах і темній куртці. Витягає з вух навушники, знімає чорні окуляри. До України втік у грудні 2014-го.
— Тоді арт-директор київського центру сучасного мистецтва М17 Єлизавета Бєльська запропонувала мені взяти участь у виставці плакатів, — розповідає митець. Плакатами займається з 2007-го. — Мої роботи завжди були досить гострими. Але лише кілька разів отримував приватні погрози.
Коли почалася військова агресія Росії проти України, не міг лишатися осторонь. Став робити антипутінські та проукраїнські плакати. Цей конфлікт — цивілізаційний, а не лише між двома країнами.
Заходимо в кав'ярню в підземному торговому центрі "Глобус". Антон знімає шапку. Перед скляним ліфтом поправляє світле волосся. Має блакитні очі.
— Під час виставки я був у Пермі, — продовжує за столиком. Замовляє велику чашку кави лате. — Закінчилася вона 5 грудня. Наступного дня на російських каналах показали про мене негативний сюжет. Називали русофобом, обіцяли покарати. Інтуїція підказала, що треба тікати з країни. 7 грудня був уже в Києві. Речі склав у два чемодани. Забрав ноутбук із плакатами. Всю інформацію на стаціонарному комп'ютері знищив.
За день депутат Держдуми Олександр Хінштейн надіслав запит до прокуратури Пермського краю. Проти мене порушили кримінальну справу за статтею "Публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності". Вона передбачає покарання до п'яти років позбавлення волі. У реальності ж у в'язниці зі мною міг статися смертельний "нещасний випадок".
Тоді ж почали приходити есемески і дзвінки з погрозами. Відповів лише на один з московського номера. Чоловічий голос спитав, чи це мої плакати показували в Києві. Коли почав погрожувати, я відключився. За кілька годин мав більше 300 есемесок — обіцяли мене знайти і вбити. Із кожним днем погроз ставало менше. Зараз пишуть зрідка.
Після порушення кримінальної справи батьків викликали на допит, у квартирі провели обшук. Стаціонарний комп'ютер вилучили як речовий доказ.
Чоловік витягає з сумки посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту.
— У міграційну службу України подав документи 11 місяців тому. Офіційно справу з політичним притулком мали б вирішити за півроку. Та мої документи перекидали з однієї установи в іншу. Про хабар ніхто нічого не казав. Але сам факт тривалого розгляду звернення заохочує до таких дій. Коли запросили на третю співбесіду, взяв із собою телевізійників та адвоката. Годину всі бігали і намагалися нас видворити. Цей візит пришвидшив розгляд моєї справи.
У Росії в Антона залишилися батьки, сестра та племінники.
— Тут жодного разу не виникало конфліктів через те, що я росіянин, — каже чоловік. — Мав уже кілька виставок по всій Україні. Однак заробляти творчістю не виходить. Вижити допомагають небайдужі люди.
Мирзін поглядає на годинник. Пояснює — має бігти на зустріч.
Намалював дві тисячі плакатів
Антон Мирзін має фах інженера-еколога. Працював на електростанції. Малює з дитинства.
— Згодом зрозумів, що мистецтво заради мистецтва — маячня, — говорить Антон. — Мистецтво — це зброя. Воно не повинно лишатися осторонь, коли розгораються конфлікти. Почав створювати плакати. Роблю їх на комп'ютері. Своє авторство не вказую. Це не важливо. Значення має тільки результат.
За вісім років Антон створив 2 тис. плакатів.
— Розповсюджував через соціальні мережі. Жодного разу не намагався показати їх у Росії. Там це зробити нереально. Добре знають, що мистецтво — інструмент масового впливу. Показують тільки тих, хто влаштовує владу.
5 
1
Коментарі