— Після Революції гідності намалювала на шовку прапор із маками. Не могла заспокоїтися, доки не зробила цього. Повісила на балконі, щоб усім було видно. Тепер він — орієнтир моєї квартири, — каже київська художниця 72-річна Тамара БАЧУРО. Малює в техніці "гарячий батик" — розписує тканину за допомогою воску та барвників.
У квітні у Києво-Печерській лаврі пройшла її виставка "Мальовнича країна". На ній Тамара Бачуро представила майже 50 робіт.
— Малювати в цій техніці навчилася сама, — продовжує. — Подруга, з якою разом працювали, дала мені ключі від однокімнатної квартири, яка дісталася їй від батька. Принесла тканину і фарби. Брала книжки в бібліотеці й по них вчилася. Одразу почало виходити. Тоді якраз злягла моя бабуся. Малювання допомагало боротися із тяжким душевним станом. Тепер батік потрібен мені, як повітря.
Картини в цій техніці малюю для душі, а сукні з шовку шию і розписую на замовлення. Коштують недешево. На сукню треба 3 метри тканини, а один коштує від 200 до 700 гривень. На фарби йде не менше 400. Та за роботу беру небагато. Займаюся цим, аби були гроші на фарби.
Тамара Бачуро навчалася в Київському художньо-промисловому технікумі на факультеті "Вишивка та моделювання". 1972 року влаштувалася на роботу в Республіканський будинок моделей міністерства побуту. Зараз це — Центр розвитку моди.
— Пішла туди з папкою своїх робіт. Художньому керівникові вони сподобалися, і мене одразу взяли в штат. Спочатку працювала художником у швейному цеху. Отримувала 80 рублів. За два роки мала вже 250. Це були великі гроші, середня зарплата тоді становила 130 рублів.
1996-го Тамара Бачуро розробляла форму для учасників літніх Олімпійських ігор у Атланті, США, за два роки — зимових у японському Нагано.
— На цих літніх Олімпійських іграх Україна вперше виступала окремою командою, — каже жінка. — Модельєр Михайло Воронін робив чоловічу колекцію, я — жіночу. Ідею брала із національного вбрання. Костюм складався із блузки, жакета та спідниці-плахти в складку. Образ доповнила жовто-блакитним шовковим шарфом. По головні убори їздила на фабрику в Ялту. Це були невеликі капелюхи із соломи. За костюми для збірної ми отримали друге місце серед 97 країн. Дому моделей дали премію — 150 тисяч доларів.
Із Михайлом Вороніним перетиналися все життя, — додає Тамара Бачуро. — На першому поверсі Республіканського дому моделей у нього було своє ательє. Пропонував працювати на одному з його виробництв. Та я нікуди з Будинку моделей іти не хотіла.
3 
1
Коментарі