— Армія і монастир мають однаковий ритм життя. Є лише одна відмінність: у монастирі служиш Богу, а в армії — державі, — каже 25-річний Віталій Яковлєв з міста Біла Церква на Київщині. Торік він повернувся з армії.

На зустріч Віталій приходить у шкіряній куртці із черепом на спині та потертих на колінах джинсах. Має світле волосся до плечей і бакенбарди.

— В армії постійно голили під "нуль", а я цієї стрижки терпіти не можу, — сідає на лавку в сквері біля метро Кловська. — Вирішив, що тепер стригтися взагалі не буду. В армію пішов після закінчення інституту. На військову кафедру не втовпився — не пройшов фізичну підготовку. Про "дідовщину" чув, але зовсім цього не боявся. Знав, щоб стати справжнім чоловіком, це треба пережити. Перший раз із цим зіткнувся на "карантині". Це перший місяць служби, коли новобранці заучують статут і вчаться ходити стройовим кроком. "Діди" постійно змушували робити всю чорну роботу — мити туалети й чистити черевики. Покарати могли навіть через те, що в когось був поганий настрій. Бувало вночі хтось із "дідів" починав: "Щось не спиться. Ану, підставляй лоба". Били у груди чи по голові, щоб не лишалися синці. Інколи примушували робити "крокодила". Це коли стоїш на бильці ліжка та ні за що не тримаєшся. Як упадеш, отримаєш прочуханки.

Віталій служив у місті Ковель на Волині в зенітно-ракетних військах. Проводи не робив.

— Весною в армію йшов сусід, то його батьки перед випровадинами закололи двох поросят, щоб усіх гостей нагодувати. А у моїх батьків не було грошей, бо збирали сестрі на весілля. В неділю запросили родичів, попили чаю з тортом. Наступного дня вранці всіх призовників зібрали біля військкомату. Я ще не бачив такої великої кількості людей після похмілля. Хлопців зо 10 ледь на ногах стояли. Тільки вранці закінчили випровадини святкувати.

Запалює цигарку. Струшує попіл на асфальт.

— Перший раз відчув, що таке армія, на зарядці. Нас змусили бігти 3 кілометри у кирзових чоботях. Як ішов в армію, важив більше 100 кілограмів. Через дев'ять місяців служби скинув 25.

Перші півроку їжі не вистачало, бо віддавав її "дідам". Ночами снилися мамині вареники і домашня ковбаса. Як приїхав перший раз у відпустку, батьки не впізнали. Мама зразу за голову вхопилася: "Шо з дитиною зробили?". А тато сказав: "Не думав, що армія так міняє. Став на людину похожим — підстрижений, підтягнутий. Тепер від дівчат відбою не буде". Коли повертався, мусив купити "дідам" цигарок та леза для бритв. Привіз їм ще зо 2 кілограми ковбаси й маринованих огірків. Вони після того подобрішали, почали називати "своїм". На мій день народження на цілий день звільнили від роботи. А за сніданком солдати зробили подарунок — у мою тарілку всі скидали свої порції масла. Вийшло десь грамів 300. Мусив усе з'їсти з одним шматком хліба. Така в армії традиція.

×