Третя дружина В"ячеслава Чорновола 71-річна Атена Пашко мешкає у двокімнатній квартирі на столичній вул. Франка з онуком Василем, 24 роки. У вітальні висять два портрети — її та чоловіка.
— Славко охрестився у 32 роки. Його батьки були вчителі. Хрестити дітей боялися. Ми поїхали в стару гуцульську церкву в селі Космач на Івано-Франківщині. Хрестив його отець Василь Романюк, який згодом став Патріархом Володимиром. До хрестин я вишила сорочку. Славко у ній був схожий на ангела. Я стояла на колінах і плакала.
Від першого шлюбу Атена Василівна має доньку 53-річну Ірину Волицьку. Вона — режисер власного "Театру в кошику" у Львові.
— Їй якось у школі сказали: "Твоя мати носить передачі Чорноволу, а ти будеш їй носити". Тривалий час не дозволяли поступити в університет, пропонували зректися матері. Удома ми не спілкувалися, бо квартиру прослуховували. Спершу через телефон, а коли ми його зовсім відключили, КГБ залучило до співпраці сусідів. Ті зробили кілька дірок у стіні. Тому ми писали одна одній листи. Ірі В"ячеслав подарував свою квартиру у Львові. Йому як депутату тоді дали в Києві тимчасове житло на Панаса Мирного. Усі депутати одразу приватизували помешкання, а В"ячеслав — ні. Коли його вбили, мер Олександр Омельченко запропонував мені поміняти квартиру. Це було дуже людяно з його боку. У тому помешканні я більше жити не могла. Там все нагадувало про Славка.
Дістає із шафи ящика з конвертами. У них за роками розкладено чорно-білі фото.
На зворотному боці олівцем напис: "Київ, 1962".
Славко дуже боявся виїжджати, думав, що назад не пустять
— У цьому році ми познайомилися, — показує картку. — З одним львівським приятелем я їхала автобусом до Івана Світличного. Він упізнав Славка, коли той зайшов в автобус. Познайомив мене з ним. В"ячеслав Максимович так мило всміхався. Разом поїхали до Світличного. Коли у 1967-му В"ячеслава арештували, мене посадили за ґрати на три дні. Славкову сестру Валентину теж арештували. Ми сиділи в сусідніх камерах, але не знали одна про одну. Коли мене наступного дня вели на допит, на зустріч ішли два конвої арештантів. Серед них у сірому светрі був і В"ячеслав. Він виділявся серед інших, одягнених у чорне. Я зупинилася, сперлася об стіну, присіла. Мені стало недобре. Він підняв руки, стис кулаки і крикнув: "Атено, Атенонько, тримайся!" Після цього його арештовували ще двічі — 1972-го і 1980-го. Після звльнення друзі запросили нас до Швеції, але поїхала я одна. Славко дуже боявся виїжджати, думав, що назад не пустять. Друзі передали йому комп"ютер. Коли везла техніку в Україну, за мною слідкували. Під Ленінградом поїзд зупинили на чотири години, обшукали мене і забрали комп"ютер. В"ячеслав зустрів мене в Москві. Через впливових знайомих з Америки добився, щоби через кілька місяців техніку нам віддали.
Ховає фотографії в конверт. Кладе біля вази із житніми і пшеничними колосками.
— Не можу забути, як В"ячеслав посивів за одну ніч. Це було 1999-го. Я прокинулася, бачу: сидить на краю ліжка, схопився за голову. Тоді йому було дійсно дуже важко. Наступного ранку він прокинувся зовсім сивий. Дуже нервував через розкол Руху.
25 березня 1999-го Чорновіл загинув в автокатастрофі.
На 5-му кілометрі автотраси Бориспіль–Золотоноша його авто врізалося в КамАЗ із причепом.
— Перед аварією подзвонив мені о 22.30, за час до загибелі. Сказав, що вже в Черкасах, через годину буде вдома, разом повечеряємо. Рівно о 23.30 його не стало. Я в той час сиділа на кухні й читала спогади Ірини Жиленко. Відчула наче протяг. Подумала, що онук Василько відчинив кватирку. Перевірила: все закрито. Напевно, то була його душа або та енергія, яка тягнула додому. Коли довідалася про загибель В"ячеслава, підбігла до Василька, розбудила його: діда Славка вбили. Він налякався. Я неправильно зробила, але то був такий шоковий стан. Доня Іра тоді була у Львові. Не було до кого пригорнутися в ту лиху хвилину.
Прикладає долоні до скронь.
— Коли взялася прати речі В"ячеслава після аварії, вони були в крові й піску. Поклала в воду, коли раптом вся ванна заповнилася кров"ю. Мені стало дуже погано. Обперлася об стіну, щоб не впасти. Це була В"ячеславова кров. Ми ті речі перенесли в музей. Може, не треба було відпирати кров, щоб це було як докір чи правда.
— В"ячеслав Максимович часто сниться?
— Рідко. Через місяць після його смерті вві сні відчула, наче він нахилився, взяв за плече, приголубив. То була одна-єдина хвилина, але здалося, що тоді він був поруч зі мною.
Дитиною В"ячеслав був схожий на матір
У селі Вільховець Звенигородського району на Черкащині В"ячеслав Чорновіл жив до 17 років. Коли закінчив школу, поїхав навчатися до Києва.
— В"ячеслав повертався в рідне село навіть у відпустку із заслання. До Львова його не пускали. Одного разу приїхав на тиждень, коли в матері стався інсульт. Характером і зовні був схожий на маму. Коли постаршав, став схожим і на тата. Жодного нецензурного слова не сказав, — розповідає Валентина Чорновіл, сестра В"ячеслава Максимовича. Хату під музей у рідному селі вона передала державі 2001-го. Сама проводить екскурсії у столичному кабінеті-музеї Чорновола на вул. Гончара, 33.
На музей не виділяють ні копійки
— До 65-річчя з дня народження В"ячеслава іменем брата назвали якусь вулицю в полі. А після тривалих наполягань — моїх та Геннадія Удовенка (очолював Народний рух після смерті Чорновола) — біля музею повісили табличку "вул. Чорновола". Та більше таких табличок я не бачила, як і документації про перейменування. Офіційно це була вулиця Леніна.
Музей у Вільховці відкрили 2006-го.
— За той час, доки ніхто не жив, у хаті загнила підлога і дах провалився. Прав на нього не мала, не могла навіть розвалити. 2006-го, на відкритті пам"ятника В"ячеславу на вулиці Грушевського, розповіла про це дружині президента Катерині Ющенко. Через півроку хату відбудували і мали включити до туристичного маршруту "Золота підкова Черкащини". Я привезла в село мамині рушники, скатерки, скриню, шафи, наші вишиванки, книжки. Відтворила інтер"єр хати. Але на музей не виділяють ані копійки. Навіть лампочки, віники і вапно купують працівники за свою мізерну зарплату.
Чорновіл сварив сина за помилки
У грудні 1978-го В"ячеслав Чорновіл відбував ув"язнення за випуск підпільного журналу "Український вісник". Із російського села Чаппанда в Якутії надіслав листа сину Тарасові.
"Салют, акселерате!
Дякую за лист, обірваний на півслові й посланий через місяць. А одержаний іще через місяць.
Якщо не вистачає духу писати просто, пиши коротко і по-діловому. Але вчасно. Подаю взірець.
Сьогодні було -45 градусів. На зимові канікули тебе не запрошу. Станеш бурулькою.
Маю для тебе марок сотень три. Поки що шлю сотню. Швидше напишеш, швидше одержиш.
Потрібен точний опис твоїх оцінок за першу чверть.
Листи пробуй писати під трафаретку або на лінованому папері. Не роби так багато помилок ("тимбільше", "тількі", "де-неде", "що до", "цеж" і купа бліх, тобто ком). Слово "Бог" пишеться з великої.
Чим цікавишся й займаєшся, крім школи?
Усе. Будь здоров.
Тато".
Листа опубліковано у четвертому томі 10-томника праць В"ячеслава Чорновола
2 
1
Коментарі
3