10 тис. киян на Водохреще, 19 січня, прийшли на пляж столичного Гідропарку купатися і набрати свяченої води.
О 9.00 температура повітря -14°С. Води +1°С. Біля берега річка замерзла. Двоє чоловіків прорубують кригу. Десятеро на березі розкладають одяг. Киянин Сергій, 30 років, скидає болоньєву куртку і чотири светри. Заправляє майку в штани.
— Таня, ти взяла мої плавки? — запитує дружину, яка поряд кутається у довгу кролячу шубу.
— Не брала, ти нічого не казав.
— Я їх тобі поклав в жовту сумочку. Йо-майо, ти чого сьогодні чорну взяла?
— Жовту я ношу тільки з понеділка по середу. А чорну — другу половину тижня. Голим лізь. Тут усі так роблять.
Чоловік швидко скидає джинси і труси, забігає у воду по пояс, хреститься, тричі присідає і біжить на берег. Його шкіра почервоніла, волосся на грудях вкривається інеєм. Пах затуляє руками.
— Танька, скидай шубу, бо зараз замерзне все хазяйство. Вода не холодна, але од вітру тіло пече, — обтирається рушником. Руки й ноги починають синіти.
На молодіжному пляжі киянин 58-річний Юрій Самойленко моржує 34 роки. Роззувається, стелить під ноги газету. Скидає штани та рейтузи.
— У трусах моржувати не можна. Чого всі голими у воду лізуть? Бо коли мінусова температура, білизна одразу до статевих органів примерзне. Далеко не заходжу. Лише по пояс і лягаю на спину. Якщо корч схопить, то хоть на колінах із води виповзу.
Моржувати почав після суперечки з друзями.
— Поспорили на пляшку пива, що я купатися піду в 20-градусний мороз. Приходимо до Дніпра, а вся вода замерзла. За 20 метрів від берега сидить дід. Ополонку прорубав, вудочку закинув. Ми до нього. Коли я вскочив в ополонку, дід репету наробив. Думав, я топитися прийшов. Усю рибу йому розігнав, але живий остався. Мав запалення, 20 суток пролежав на больнічному.
— Юрію Павловичу, а ви не знаєте, де Янукович буде купатися? Не хочу з ним в одну воду лізти, — до Самойленка підходить його знайомий Ігор Петрович, 64 роки, у трусах і гумових капцях.
— Та він у таку жовту воду не полізе. Тут його даже риба покусає. У "Межигір'ї" у басейні заплави буде робити, — обидва регочуть.
До ресторану "Очеретяний кіт" приїжджають письменники Павло Вольвач, Сергій Пантюк, Андрій Курков, брати Віталій і Дмитро Капранови.
— Ми не моржі. З братом купаємося тільки на Водохреще сьомий рік, — говорить Дмитро. — Дружини нам складають компанію. Сьогодні о сьомій ранку купалися. Якщо вийде, то й удруге трошки пізніше у воду заліземо. Там не холодно. Найгірше, коли виходиш і вітер дує.
Поряд четверо дівчат скидають дублянки, застилають притрушений снігом пісок рушником. Стають на нього, роззуваються.
— Дєвочки, давайте бахнемо коньячку для согрєву, і в воду на 30 секунд. Мені тато налив у бутилочку з-під мінералки, — білявка відкриває пляшечку. Усі п'ють "із горла".
Свячена вода не псується півстоліття
Навколо церкви мученика Валерія біля Венеціанської затоки у черзі по свячену воду стоять 200 осіб. Тримають порожні пластикові пляшки.
— Пропустіть мене, я ветеран, — розштовхує людей чоловік років 70 у хутряній шапці. Називається Леонідом Григоровичем.
— У мене вдома стоїть вода 1973 року. Свіжа, наче сьогодні набрана. Свячена не цвіте і не тухне, може стояти півстоліття і не втрачає цілющих властивостей. Тільки трохи випаровується з часом. Я в селі на Київщині жив. Коли в церкві не дозволяли молитися, священник по дворах ходив. Освячував людям криниці, щоб цілий рік свячену воду могли пити. Нею треба протирати очі та вуха, щоб добре бачити й чути. А хто втратив віру у життя, добре свяченою водою груди біля серця помазати і помолитися.
2 
1
Коментарі