— Бюро знахідок метрополітену слухає. Ні, білого берета не приносили, — каже у слухавку 58-річна Тамара КОЛЧ, керівниця бюро знахідок Київського метрополітену.
Воно розташоване на станції Нивки. Шафи у двох вузеньких кімнатах забиті забутими речами. Найбільше тут рюкзаків, сумок і парасольок. Видніється новий кросівок "Найк" у синю квіточку. На підлозі стоїть моноколесо й кілька чималих валіз, що не вміщаються у шафи. Тамара Андріївна виносить до столу коробку, забиту мобільними телефонами та навушниками.
— Люди гублять будівельну і шкільну форму, інструменти, рукавички, шапки, електронні сигарети, навушники, зарядні пристрої, мобілки. Часто думають, що телефон у них у метро вкрали, тому не шукають. Якщо маю підходящу зарядку, то заряджаю їх. На одному будильник щоранку дзвонить о 7:45. "Я вже прокинулася", — балакаю до нього, — розповідає Тамара Колч. — Загублені речі приносять або небайдужі пасажири, або самі працівники. Складається акт, де за участю свідків описується загублене. Якщо за пів року ніхто не прийде забирати, податковий інспектор, реалізатор і наш бухгалтер оглядають предмети. Якщо можна реалізувати, забирають. Везуть Укрпошті або в магазин-конфіскат — із ким укладуть договір.
Приблизно третину знайдених речей забирають власники. За день зберігання платять 15,6 грн.
— Якось на станції Шулявська пенсіонер побачив забуту чоловічу шкіряну сумку. Заглянув, а там — непрозорі файли. Він — до чергового поліцейського. "Свідком будете?" — питає той. — "Так". Приходять до чергової, висипають вміст сумки на стіл, а там — пачки грошей. Нарахували понад 120 тисяч гривень і кілька тисяч доларів. Власника знайшли о десятій вечора. Сидів удома, відпочивав напідпитку. Ми думали, стрілятися пішов. А він і не помітив, що сумку загубив.
Наприкінці серпня жінка, яка любить носити гаманець під пахвою, забула його у вагоні. Там були євро, долари, українські гривні — значна сума. Я її знайшла за банківськими картками. Довелося йти в банк, щоб дали її телефон. Вона здивувалася, бо не вірила вже, що знайдеться.
Одного разу прийшла літня пасажирка. Плаче: помер чоловік. Вона всі його речі здала, залишила тільки спортивну куртку. Коли сиділа в метро на лаві, підстелила її. Там і забула. Сказала, що раніше на тій куртці кицька спала. А мені якраз принесли куртку, всю в котячій шерсті. Та пані раділа.
Дзвонить робочий телефон.
— Ми документи не приймаємо, — каже Тамара Андріївна у слухавку. — Зверніться в поліцію.
— Це розпорядження нове. А були часи, коли нам приносили і паспорти, і дипломи, і печатки різних підприємств. Після 2014-го переселенці з Донбасу багато документів губили. То навіть провідниками передавали. Щоб віддячити, люди запрошують на каву, у свої міста на екскурсії. Бува, яблучко покладуть на віконце чи троянду. На вулиці пізнають: "О, бюро знахідок!"
Тамара Колч очолює бюро знахідок 14 років. Серед найдивніших речей, забутих пасажирами, були церковні ризи та шаманські бубни.
— Якось у метро загубили кота. Прийшли за ним того ж дня, — говорить Тамара Андріївна. — Власників речей шукаємо різними способами — через родичів, соцмережі, виставляємо оголошення на офіційній сторінці метрополітену. Місяць тому хлопець купив своїй дівчині подарунки, запакував у дві великі коробки. Їхав у потязі й задрімав. Вискочив на пересадку, а вони поїхали до кінцевої. Якийсь добрий пасажир знахідку нам передав. За пакунками ніхто не приходив. Та я не могла змиритися, що дівчина залишиться без подарунку. Запросили один із каналів зняти сюжет. Дядько того хлопця побачив і йому розказав. Юнак не очікував, що знайдуться.
Їжу, залишену на територію метрополітену, в бюро знахідок не приносять.
— Її утилізують. А якось мужчина телефонує: "Я на добу поїхав на роботу і в метро забув судочки". Обдзвонила всі станції — пасажир голодний, давайте поможемо. Знайшли. Але той чоловік уже не міг повернутися, приїхала його мати з Обухова. Жалілася: "Синові 45 років, а жениться не хоче". — "Значить, біля вас йому добре", — відповіла.
2 
1
Коментарі