У Львові справили дев'ятини за художницею 67-річною Вік­торією Ковальчук. Померла від коронавірусу 4 квітня. Того ж дня не стало її матері Марії Петрівни, 93 роки.

— Мати з бабою хворіли спочатку вдома, — розповідає син Вікторії Володимирівни 33-річний Віталій Надашкевич. — Я їм купував ліки, продукти приносив. Здавалося, що перебіг хвороби буде легкий. Але потім їхній стан раптово погіршився. Перед лікарнею мама показала, як піклуватися за її тваринами — мала чилійську білку та синицю. Казала: "Комбікорму вистачить на тиждень. Можеш більше не підсипати, бо я до того часу вернуся".

Вікторія Ковальчук народилася в Ковелі на Волині. У дитинстві почала малювати, писати новели та повісті. Закінчила Український поліграфічний інститут ім. Івана Федорова. Працювала у видавництвах "Вища школа" та "Каменяр". Оформила близько 200 книжок різних жанрів. Розробила оригінальне оформлення "Бук­варя", який 2000 року на Все­українському конкурсі "Мистецтво книги" посів перше місце. Книжку перевидавали дев'ять разів загальним тиражем понад 200 тис. екземплярів.

— Мама завжди була ніби велика дитина, яка засмучувалася і переживала через несправедливість, — каже Віталій Надашкевич. — Її гнітила війна на Донбасі, хвилювалася за хворих людей. Усе життя підбирала на вулиці тварин. Наша сім'я була мала: мати, баба і я. Називали її острівцем, власним світом.

Баба прожила складне життя. Народилася в заможній родині на Полтавщині. Як мала 3–4 роки, їх розкуркулили: забрали дім і вигнали на вулицю. Підросла, й почався Голодомор. Потім її забрали на примусові роботи в Німеччину. Дивом вижила. Коли повернулася на батьківщину, її стали цькувати, обзивали німецькою шпигункою. Мусила переїхати в Західну Україну, де її ніхто не знав. Сподіваюся, на старості бабине життя було спокійне та щасливе. Останнє, що їй купив — добриво для садка. Навесні хотіла квіти посадити.

×