"Сегодня женился. Рад, как слон. Жена у меня — супер. Так что, парни, которые лежат в больницах после ампутаций, не переживайте, на этом жизнь не заканчивается. Главное, встретить своего человека, и всё будет хорошо, вот вам мой пример. Слава Украине!" — написав на своїй сторінці у соціальній мережі киянин 25-річний Євгеній Ситенко, боєць добровольчого батальйону "Азов".
Він побрався з 23-річною Дариною із Дніпропетровська. Разом виховують сина дружини від першого шлюбу 5-річного Серафима.
Чоловік родом із міста Тростянець Сумської області. Має дві вищі освіти за спеціальностями радіофізика та економічна кібернетика. Після армії працював у столиці столяром — робив дахи і дерев'яні сходи.
— Коли почався Майдан, щодня після роботи ходив допомогти хлопцям, — розказує Євгеній. — У травні торік поїхав на Донбас воювати. А 5 серпня під Мар'їнкою на Донеччині підірвався на фугасі.
— Я з товаришем свідомо стали на той фугас. Якби не ми, то лягли б хлопців 40. А в них сім'ї, діти, — згадує Євгеній. — Я тоді грав зі смертю, але судилося вижити. Доки летів на фугасі — метрів шість, бачив своє життя в картинках. А коли приземлився, поряд зі мною була якась тьотя в чорному. Вона ніби вела хлопців з того поля бою. А поруч — дівчина в білому платті. То було видіння моєї Даші, яку на той момент я ще не знав.
Пораненого Євгенія відвезли до Волновахи, звідти — у Дніпропетровську лікарню ім. Мечникова. Йому ампутували праву ногу, втратив багато крові.
— З Дашею побачилися, коли мене везли на чергові процедури. Я мало те пам'ятаю, вона потім розповідала, що я казав, яка вона гарна, і обіцяв женитися. Потім вона зайшла до мене в палату, сказала, що перукарем працює, прийшла мене постригти й побрити. Довго віднєкувався, а коли підняв очі на неї, одразу погодився. Я людина військова, ніколи не знав ні жалості, ні любові. А тут відчув, що таке любов: коли пташки в серці співають, метелики літають і щось десь стискається.
Євгеній написав свій номер телефону та передав Даші. Через кілька днів вона залишила свої контакти. Почали зідзвонюватися.
— Вона така ніжна й добра, була в ті дні для мене замість знеболювання, — каже Євгеній. — Приходила майже щодня, возила на візку на прогулянки. Я з 18 років мріяв про сім'ю, і в шпиталі зрозумів, що нарешті її маю. Даша розповідала, що до нашого знайомства я снився їй. Кажуть, якщо бачив її після поранення, а вона мене уві сні — значить, у минулому житті ми були сім'єю.
Євгеній поїхав до Київського інституту ортопедії та травматології на реабілітацію, чекав протезування. Дарина із сином залишилася у Дніпропетровську.
— Коли вертався до неї, купив золоту обручку з діамантовим серцем і поїхав освідчуватися, — продовжує Євгеній. — Став на ліве коліно, яке залишилося, та запропонував руку й серце. У Даші був шок, але вона погодилася. А через кілька днів у Новомосковську ми розписалися. Все було скромно — я у формі, бо не зраджую свого батальйону, Даша — у простій сукні. Запросили тільки знайомих, не було навіть моїх батьків. Гуляти шикарну свадьбу собі можуть дозволити тільки мажори. Як на мене, то даремно потрачені гроші. Тому ми святкували одруження вдома.
Зараз Євгеній працює в Києві, ремонтує військову техніку для "Азова". Від держави у столиці отримав однокімнатну квартиру. Із дружиною та сином бачиться двічі на місяць.
— Найбільша мрія — бути разом і більше ніколи не розлучатися. Заберу їх до себе, як тільки закінчу ремонт у квартирі, — говорить Євгеній.
2 
1
Коментарі