У п'ятницю о 13.30 до дверей Лук'янівського СІЗО підходить Владислава Волга, дружина екс-голови Держфінпослуг Василя Волги, 43 роки. Його затримали влітку за підозрою в намаганні отримати $500 тис. хабара.
Владислава у чорній шубі та уґґах. Біля дверей — близько 20 людей. Чекають на побачення з рідними.
— Добрый день, — вітається до всіх. Говорить російською. — Волга есть в списке? — запитує у жінки в чорному пальті. Та тримає список захисників, які прийшли на побачення.
— Есть. Это вы Волга? — цікавиться жінка. — Я — колишня колега вашого чоловіка, по "Громадському контролю" (організацію створив Василь Волга 2000-го. — "ГПУ"). Якби ви знали, як ми за нього хвилюємося.
На побачення із затриманими пускають по п'ятеро. Владислава заходить всередину. Повертається за 20 хв.
— Василь схуд на кілька кілограмів, — розповідає про чоловіка. — Працює над матеріалами справи. Розслабляється класикою. Перечитав усього Достоєвського, Толстого. Взяв у бібліотеці СІЗО "Анну Кареніну" — один з моїх улюблених творів. Недавно зі спиною недобре було. Як починає пити пігулки, болить печінка, шлунок. Діти дуже сумують. Вирішили поїхати з ними у кіно, як раніше їздили. Довго збиралися, обрали сеанс. Але ж немає тата. Вирішили без нього не йти.
На табличці установи та на стінах — обдерті наклейки на підтримку екс-прем'єра Юлії Тимошенко. Ворота СІЗО відсуваються вправо. На територію заїжджають два автозаки. У внутрішньому дворі видно працівника у камуфляжній формі. Тримає на повідку німецьку вівчарку.
Відвідувачі перевіряють список захисників, що прийшли на побачення. Аркуш у целофановому файлі — на заґратованому вікні ліворуч від дверей СІЗО.
— Із цим списком завжди так: хтось прийшов, подивився, що вже 20-м буде. Рве і себе першим записує, — розповідає жінка, років 50. — Казали, сьогодні знову не той.
— Тот, что и вчера был, — заспокоює інша. — Я чоловіка завжди з вечора посилаю. Він мене третьою записав. Ми так раділи!
О 13.50 із СІЗО виходить адвокат Ігор Фомін. За ним — 48-річна Ірина Луценко, дружина екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Вона у пальті під леопарда.
— Готуємся до європейського суду, — говорить Ірина. У неї дзвонить телефон. Витягає з кишені "нокіа" у металевому корпусі з тріщиною на моніторі. Дивиться номер, збиває дзвінок. — На 17 квітня буде засідання. Україна має відповісти на питання про ненадання медичної допомоги моєму чоловіку. Буде, мабуть, як завжди — Україна відбріхуватиметься, ми захищатимемося. Юра зараз спокійніший — немає судів і "дьорганіни". Прочитав більш як 150 книжок.
З ізолятора виходить одна з працівниць у брюках, камуфляжній куртці та червоному светрі, з пряжкою "Дольче Ґаббана". Вітається з людьми, бере паспорт у жінки в довгій шкірянці. За 5 хв. повертається з великою картатою сумкою. Там — речі ув'язненого. Раз на місяць брудний одяг передають рідним, щоб попрали.
— Шкода Ніну, таскає ті сумки туди-сюди, — каже їй услід киянка Наталя. — Допомогти завжди старається. У мене тут син три з половиною роки сидить. "Пришивають" навмисне вбивство. Його там і близько не було. Навіть по супутниках перевіряли — він був за три квартали, у себе вдома. А мені слідчий каже: "А на кого прикажете трупы списать? Я сделаю так, как скажет начальник".
— У меня здесь "старик"-отец сидит, — палить хлопець у спортивному костюмі. — У нього 12 чоловік у камері. А в "тридцатніках" по 60 сидять. Сплять по черзі. Забито все зараз.
3 
1
Коментарі
1