Валентину Оношко, 23 роки, із селища Мангуш Першотравневого району на Донеччині покинув чоловік 25-річний Віталій. Торік 14 грудня вона народила трійню.
— Ми зустрічалися чотири роки. Він із братом приїхав до нашого села працювати трактористом. Рік тому запропонував мені одружитися. Але я не хотіла взимку робити весілля. Холодно, відкриту білу сукню не одягнеш. Попросила відкласти одруження до осені. Дуже мені хотілося побратися 10.10.10. Так і запланували. Коли дізналася, що вагітна, запропонувала йому піти і розписатися. Віталік не захотів. Сказав, що хоче заробити багато грошей і зробити велике пишне весілля. А поки я з животом, то на мене ніяке плаття не налізе.
У Валентини почав швидко рости живіт.
— Бабусі Раїсі з Донецька щоночі то три поросятка, то три щенятка снилися. Сказала моїй мамі, аби мене до лікаря повела. Лікарка подивилася і каже: матимеш трійню. Я аж присіла від несподіванки.
Валентина вкладає дітей у коляску для трійнят. Її подарували бізнесмени із Донецька, коли дізналися, що її покинув чоловік.
— Сказала про трійню Віталіку. Він зрадів. Бігав по селу і кричав: "У мене буде троє дітей!". Всі його вітали. Півтора місяця після того разом жили. Потім вирішили, що мені краще буде до мами переїхати. Бо у нього в хаті води немає. Опалення у нього пічне, дрова треба носити. Провідував він мене рідко. Казав, має багато роботи. Він же тракторист. На фермі працює і знайомим допомагав. Якось тиждень його не бачила. На дзвінки не відповідав. Пішла, а він речі свої зібрав і поїхав до мами в Запоріжжя.
Дітей Валентина народила сама.
— Було страшно. Народжувала під наркозом, не могла поворухнутися чи очі відкрити, але все відчувала. Навіть чула, як дітки заплакали. Під час пологів втратила літр крові. Через стрес у мене пропало молоко, почалася алергія. Діти п'ять днів лежали в реанімації. Потім у загальну палату перевели. Коли мені принесли, злякалася. Їх так багато, і всі плачуть. Якби мама мені не допомагала, я з ума зійшла б.
Валентина каже, багато жінок, які народжували з нею у Донецькому пологовому будинку, залишилися самотніми матерями.
— Щодня у палаті хтось плакав, бо дізнавалися, що їх покинули. Майже всі жили зі своїми хлопцями громадянським шлюбом. 12 із 20 дівчат хлопці покинули зразу, коли про дітей дізналися. До подруги Свєти кавалєр до пологів ходив. Коли двійнята народилися — прийшов, привітав. Тоді каже, що за соком у магазин збігає. З тих пір вона його не бачила. Мама того хлопця дзвонила їй. Сказала, щоб не тероризувала її сина дзвінками на мобільний. Лікарка її заспокоїла. У дівчат з народження є материнські інстинкти. А в чоловіків вони іноді через сім років з'являються.
Починає плакати Гліб, за ним прокидаються Кіра та Христина. Валентина просить матір допомогти.
— З дитинства хотіла мати сина і знала, що назву Глібом. Дівчачі імена довелося вигадувати на ходу. Записала їх на своє прізвище і по батькові своє дала — Валентинівни. Добре, що моє ім'я таке дозволяє. На Віталіка дітей не перепишу, як би не просив. Заміж за нього ніколи не вийду, бо більше не довіряю. Дзвонила, просила, аби приїхав, подивився на своїх дітей. Він навіть не знає, як їх звати. Каже, купив дітям памперсів, дитяче харчування. Він же не знає, яке треба. Щоразу обіцяє, що в суботу приїде. Але приходить субота, а він мобільний відключає. Добре, хоч не розписалися, бо мала б ще клопотів. Аліменти він все одно не платив би, бо не має офіційної роботи.
1 
1
Коментарі
1