— У Москві, коли вже рушив, то їдеш. Як зупинишся пішохода пропустити, півміста стане, — 39-річний Артем Луцак на своєму джипі "шевроле" різко гальмує біля пішохідного переходу на вул. Городоцькій у Львові. Він виріс у Москві. Чотири роки тому із сім'єю переїхав до України. Вступив до націоналістичної організації "Тризуб", під вітровим склом возить червоно-чорний прапорець.
— Не люблю, коли мене москвичем називають. Якби я в тюрмі народився, що — зеком був би автоматично? Мої батьки українці, вчилися в Москві.
У ресторані на вул. Кульпарківській сідаємо в частину залу для курців. Артем не курить, забув запальничку в машині. Замовляє каву американо. За півгодини до нас підсідає його дружина 36-річна Василіса.
— У нас із чоловіком договірні умови були. Якщо мені буде тут зовсім зле — тікаємо. Україна мені сподобалася з перону. Артем нас із вокзалу не встигав забрати, попросив свого друга Степана. Наша мала чужих терпіти не може, а до нього залізла на коліна. В Україні чоловіки інакше до жінок і матерів ставляться.
Подає Артемові запальничку, обоє курять.
— У дитинстві приїхав від бабусі з Шепетівки, а діти-москвичі почали стібатися: "Не знаем, что такоє Шепетовка. А ты знаешь, что такое Капитошка?". Відтоді вирішив, що куплю власну хату і повішу над нею український прапор. У медучилищі мене обзивали Бандера.
У Москві працював топ-менеджером у приватних клініках.
— Запропонував партнеру відкрити заклад у Києві. Відтоді жив на два міста. Аби перебратися сюди, мусив роботу кинути. Тут попиту на таких, як я, нема. Хочу запустити спеціалізовану медконсультацію в інтернеті. Опускатися до рівня "там купив піпетку, там продав трохи дорожче" — не хочеться.
Дружина за освітою психолог.
— Доки добре не вивчу мову, роботи не шукаю, — говорить правильною українською. — Тут навіть негри говорять по-українськи. На світлофорі чула, як темношкірий учився правильно казати "за-дов-бав".
У Тернополі родина жила рік.
— Коли тільки поїхали будинок для оренди дивитися, господарі запросили переночувати. За столом розговорилися, як краще будинок опалювати. Господар каже: "Можна було б газовий лічильник перекручувати, щоб не так багато платити, але це ж не по-християнському". Ніде таких чесних людей не бачив. Навіть державу не надурити.
Торік, після раптової смерті старшого сина Тараса, подружжя з дітьми 9-річним Богданом та 3-річною Олесею переїхали до Львова. Тараса поховали в Зарваниці на Тернопільщині.
Для спільної фотографії з дітьми їдемо до квартири, яку родина орендує на Кульпарківській.
— Вот наша кошка — Чупакабра. Я ее мучаю, она меня царапает, — Олеся виходить у коридор із кішкою.
— Ану, як я вчив вітатися? Слава Україні! — садить її в кімнаті на коліна батько.
— Слава Україні! — відповідає Олеся.
— Та нє, "героям слава" треба, — підказує Богдан.
— У Москві до 10-го класу дітей до школи і зі школи за руку водять, бо крадуть на органи. У гіпермаркеті пропала дівчинка, через пару тижнів знайшли її на тому самому місці. Батьки тішаться. Взялися її мити, а на спині шрам — нирку вирізали.
На балконі квартири, де живуть Луцаки, почеплений жовто-блакитний прапорець.
— Сусід-пенсіонер, певне, якийсь старий енкаведешнік, питається: "У вас какой-то праздник?". Ні, кажу, ми українці. "Ну, я ничего не имею против". У нас чогось півбудинку російською балакають. Шкодую лише за московськими заправками "Брітіш Петролеум". У них гарне обслуговування. По дорозі на роботу ми там каву пили. А ще магазину "Ікеа" не вистачає. У них купуєш меблі й сам їх складаєш.
25 січня Артем Луцак отримав українське громадянство.
3 
1
Коментарі
6