— Із 2007-го святкую Новий рік у горах, — розповідає програміст зі Львова 29-річний Любомир Ремінецький. На зустріч приїжджає на велосипеді. У кафе сірий шолом кладе на крісло поряд. Довге волосся зібране у "хвіст". Замовляє чашку чаю. — У перший зимовий похід пішов більше заради цікавості. Хотілося перевірити свої можливості в екстремальних умовах. Правда, до цього кілька років ходив у гори влітку та восени. Тому знав маршрути. Новачкам перший раз не раджу йти самим узимку. Краще впасти на хвіст досвідченим.
Обов'язково потрібно брати карту й компас.
— Старі перевірені речі — найкращі. Є GPS-навігатори, але вони не завжди помічні. У горах холодно й електронна техніка швидко розряджається. До свого мобільного беру аж три батареї заряджені. Одяг, взуття мають бути теплі та зручні. Наплічник — щоб ніде не натирав. Спальник зимовий.
2010-го зібралася компанія близько 40 осіб. Ішли Ґорґанами протягом трьох днів. Щодня від нашого великого гурту залишалося все менше людей. Хтось зоставався в колибах, хтось повертався назад. 31 грудня нас залишилося семеро — п'ятеро хлопців і дві дівчини. Ближче до вечора розбили табір. Дехто після виснажливої ходьби зразу відключився в наметі. Інші пішли по дрова. Коли стемніло, розвели багаття. Натопили снігу, варили кашу з тушонкою. Дівчата у своїх наплічниках знайшли мерзлі мандарини — розморожували біля вогнища. Ще були консервовані ананаси та оливки. Ну і, звичайно, сало. Воно найкраще йде в горах. Потім стрельнули шампанським. Запустили кілька салютів. В одного хлопця була гітара. Влаштували посиденьки під музику біля багаття. Правда, він усі пальці до крові стер. Грати на морозі — повна жесть.
2 
1
Коментарі