Нещодавно Закарпаттям поповзли чутки про бабусю з Міжгірщини, яка нібито воскресла у трупарні. Писали про Юстину Біланин, 93 роки, з села Синевирська Поляна.
Село лежить за 30 км від Міжгір"я. Селяни автобусом їздять у справах до райцентру двічі на тиждень: у понеділок та п"ятницю. Синевирська Поляна має 14 присілків. У кожному по 30–80 хат. До них можна дістатися гірськими стежками. Діти взимку не ходять до школи, бо йти треба засніженим лісом. Люди бояться вовків.
Юстина Біланин живе у присілку Загорб, за 2 км від села. Дорогу показує 24-річна Лариса Нанинець. Каже, треба повертатися, доки не звечоріє. Бо ще вовки загризуть.
Хата старої під лісом: почорніла, латана, з одним маленьким віконцем, старим дерев"яним дахом. Замість сходів — величезна ковбиця та кілька дощок. Перед дверима — низька хвіртка.
Біля порога стоїть біле пластмасове відро, поряд звисає з гвіздка алюмінієва миска. Попід хатою складені нарубані дрова. Будинок розділений сіньми на дві частини. Ліворуч — хлів для худоби, праворуч — кімната. Паркану немає. Лишень кілька грядок загороджені дощечками. Із хліва чути мукання корови.
Гукаємо господиню. Стара у спортивних латаних штанях, трьох обірваних светрах, чорній хустці та чоботях. У низько зігнутої бабусі блакитні очі та почервонілі повіки. За нею вибігає трирічна дівчинка — правнучка.
Стара починає голосити на весь двір. Каже, що місцеві журналісти її осоромили, бо написали, нібито вона встала з гробу.
— Я ся й туй народила у 1912 році, — сідаємо під ґанком. — Чоловік од ня пішов, як ще-м була молода, — плаче стара. — Ільком го кликали. Ід тоді-м сама з дітинов ся лишила. Та й бідую до типир.
Бабця дуже не хоче розповідати про себе. Каже, що виросла у присілку. Хату будував ще її батько, років сто тому. З чоловіком прожили разом рік, відтак той пішов до Росії на заробітки й там зник безвісти.
У сільраді згодом розповіли, що чоловіка Юстини репресували. Реабілітований посмертно.
Чоловік од ня пішов, як ще-м була молода
— Дітину-м брала за руку, а йшла-м у ліс на розсадник. Смереки-м садила, — схлипує. — Робила-м довго й тяжко, а як пинзію получати — копійки дали ми. Спершу вісім карбованців давали, типир маю по 300 гривнів. А всьо життя у колгозі сіно збирала-м, бульбу садила-м...
Із нової ошатної жовтої хати, що трохи вище на горбку, з палицею виходить син старої — 67-річний Степан Біланин. Спускаються разом із 36-річною донькою Марією Ковач. Питаю, коли народилася бабця.
— Та в дванадцятому році, — каже її син. — Але в якому місяці? Маріє, — звертається до доньки, — ти не знаєш?
— Та майже 31 жовтня, — знизує та плечима. — Треба у паспорт подивити.
Згодом сільський війт Юрій Горват, 51 рік, розповів, що насправді бабця народилася 30 грудня.
— Зналибисьте, як я буряни їла, — озивається стара. — Коли голод туй був, то жаливу варилисьме і їли. Всьо-м життя бідувала, а тепер нікому й хижу перекрити — як дощ, то тече.
2000 року Юстину Біланин прооперували в Міжгірській районній лікарні, їй видалили апендикс. Тоді всі й заговорили, буцімто стара встала з гробу.
— Нич такого не було, — заперечує син Степан. — То видумали. Маму повезли у больницю, а після операції вона тяжко від наркозу отходила. Бо роки вже не тоті. Врачі думали, що вона вмерла, і позвонили, абисьме йшли забирати тіло. Заказалисьме грузовика, а як прийшли до Міжгір"я, то мама доти очунялася од наркозу. Але ни в яку трупарню її не возили. А туй такого сміха з неї роблять.
— Я ягня продавала, яйце продавала, а все на книжку складала, — жаліється стара про своє. — А тут гроші усі пропали.
Спершу вісім карбованців давали, типир маю по 300 гривнів
У хліві мукає корова. Питаю у бабці, чи тримає худобу. Каже, що то не її, а онучки. Мала колись і свою корівчину, та ведмідь заїв три роки тому.
Заходимо до темної кімнати. Три коти зістрибнули з печі. Навпроти — високе ліжко з периною. Друге, трохи менше, під вікном. Посеред кімнати, на глиняній підлозі, велика ковбиця. Стара рубає там дрова. На печі кілька каструль.
Питаю бабцю, хто варить їй їсти.
— Ніко не варить, — зітхає стара. — Коли онука принесе, а коли — сусідка. А як не принесе, то й не їм. Як була корівчина, то мала-м ще горня молока, а типир — нич.
Люди в селі розповідають, що минулого літа Юстина Біланин ще сама косила траву біля хати. Кажуть, завжди була норовистою жінкою. Стару називають у селі бабою-німкенею. Але чому — ніхто не каже.
Юстина Біланин, крім сина Степана, має 11 онуків. Поруч живуть Марія Ковач та 28-річна Павліна Павліш. Декотрі живуть у Синевирській Поляні, в Пилипці та в Синевирі. Один — в Ужгороді. Є ще 17 правнуків.
1912, 30 грудня — Юстина народилася у присілку Загорб села Синевирська Поляна Міжгірського району Закарпаття
1933 — пережила Голодомор
1938 — одружилася з Іллею Біланином, який згодом був репресований
1939, лютий — народила сина Степана
1940 — працювала на лісопосадці
1995 — реабілітували чоловіка
2000 — була прооперована
2003 — ведмідь загриз корову
2 
1
Коментарі