15-річний Юрій Шкрібляк із села Білобожниця Чортківського району Тернопільщини повернувся додому після двох операцій на хребті. У нього був вроджений S-подібний сколіоз четвертого ступеня, на спині ріс горб.
Через цю ваду він не міг нормально дихати, внутрішні органи змістилися і стиснулися. Грошей на операцію в родини бракувало. 120 тис. грн вдалося назбирати після сюжету по телебаченню.
— Ну що, Юрчику, будемо з тобою після Пасхи горівку пити за твоє виздоровлення? Але вставай обережно, — заходить до хати Шкрібляків сусід Зиновій Когут, 60 років.
Високий худий підліток лежить на ліжку. Вставати самотужки йому не можна. Тому мати спішить допомогти. Юрій обіймає її за шию, а вона бере його попідруки та піднімає.
— У мене був раніше ріст 159 сантиметрів, а після операції став 170, — каже Юрій Шкрібляк. Багато і швидко ходить по кімнаті, а потім помаленьку сідає на диван. Гладить кота Рижика. — Раніше я урок у школі 45 хвилин не міг висидіти, так усе боліло. А тепер учителі до мене додому приходять. Сьогодні був урок інформатики й англійська. Я техніку люблю. Хочу бути менеджером у комп'ютерному клубі або в магазині телефонів.
— Довго Юрі поки що сидіти не можна, тільки 2 години на день, бо навантаження на хребет дуже велике, — розповідає мати Ганна, 44 роки. — А ходити йому на другий день після операції дозволили, щоб кровообіг у м'язах кращий був. У травні маємо знову на огляд до Харкова їхати. Медики пообіцяли: як усе добре складатиметься, то за два роки йому і з парашутом можна буде стрибати. Але зараз навіть їсти зразу багато не дозволяють — потрохи через кожні 2 години. Бо то нагрузка на шлунок, а він був зміщений.
Дістає рентгенівські знімки сина.
— Сколіоз у Юри у 6 років у садочку виявили. Два рази в корсетах був. Навіть шрам від них лишився, але не помогло. А останній рік його дуже почало крутити і гнути донизу. Лікарі сказали: як до 18 років операції не зробити, сяде в інвалідний візок.
Медики Харківського інституту патологій хребта і суглобів ім. Михайла Ситенка двічі оперували. Поставили на місце внутрішні органи, а тоді вирівняли хребет — вживили металеву конструкцію в нього. Перша операція тривала 6 год. Друга — за тиждень — 10 год.
Ганна Шкрібляк — агроном. Раніше працювала завскладу запчастин на місцевому підприємстві. Нині безробітна. Її чоловік Микола, 48 років, за освітою художній керівник у клубі. Теж без роботи. Їздить на будівництво до Тернополя і Києва. Мають ще дочку Марію, 14 років. Мешкають у маленькій хатині на околиці села.
До Харкова із сином їздив Микола Васильович. Дружина в той час удома доглядала матір і господарство — корову та 15 курей.
Родина Шкрібляків почала збирати гроші на лікування сина влітку. Відкрили благодійний рахунок.
— Ми як почули, що треба операцію і велику суму, рішили іти по селах. Район великий, — розповідає сусідка 59-річна Олена Зятик. Прийшла провідати Юрія. Сідає біля його ліжка. — По неділях обійшли 15 сіл. Священики оголошували у церквах, а ми збирали гроші в торбинки. На село, може, одна-дві хати, що зовсім нічого не давали. Якась жінка лишила собі 2 гривні на хліб, а решту віддала нам.
Сколіоз у Юрія — спадковий.
— У мого тата теж проблеми із хребтом усе життя були, — говорить Ганна Яківна. — У мене такого немає. Марічка — худа і висока, теж на хребет не жаліється. А Юрі передалося. Він про ноутбук кілька років мріяв. Ну, за що купиш, як усі гроші на лікарні йдуть? А за два дні до операції якийсь бізнесмен подарував ноутбук. Тільки й знаю, що Саша звати. Привіз і поїхав.
3 
1
Коментарі