72-річний Юрій Логвин у своїй квартирі на столичній вул. Гончара розмішує офортну фарбу з домішками попелу. Художник сидить у береті. Дістає зі старих конвертів малюнки оголених жінок, розкладає на столі. Жіноче ню він малює понад півстоліття. Зараз видавлює офорти.
— У радянські часи знайти натурниць було легко хіба що в борделі, — каже Юрій Григорович. — Інших доводилося правдами й неправдами вмовляти. Малювати оголених дівчат я почав у 15 років. Шукав авантюрних. 1966-го їду я в тролейбусі на Хрещатику, сидить дівиця із зачіскою а ля Бріджит Бардо, легенька блузка на ній. Бачу: ага, топлес. Виходить вона з тролейбуса, підкочую: "Я такий-то й такий-то, сподобалася ваша фігура. Хотів би вас намалювати".
Коли була хороша погода, малював на дахах. Рідше у квартирі товариша.
— Друг дав ключі. Починаю я малювати, аж тут виходить хазяйській кіт і застрибує моїй дамі на живіт. Я його взяв за шкірку, викинув на кухню. Навпроти на балконі чаює київська сім'я. Щоб вони не зазирали, зашторив вікно. Кіт через кватирку вліз у кімнату. І раптом — гагах! Штора разом із кронштейном обірвалася. На ній котяра повис і шалено вищить. Люди на балконі піднялися й дивляться, а тут картина: мадам на дивані, кіт на шторі, а між ними я. Довелося лагодити кронштейн. Модель моя скисла, я лиш устиг якийсь плохенький малюночок зробити. Як звали того кота запам'ятав на все життя — Кузя.
Подобалося малювати ню на природі.
— У 1970-х поїхав у Крим — підробляв у санаторії для незрячих, — згадує художник, вставляє офортний папір із зображенням гуцула з трембітою у верстат для тиснення офортів. — Часто приводив туди дівчат і малював. Зустрів одну зі слов'янськими міцними литками, які нагадують ніжки від рояля. Уявіть ситуацію: сидить 500 сліпих, і художник серед них малює голу дівчину. Раз так захопився, що дівчина ледь не спізнилася на літак.
Каже, що через жіночі форми часто конфліктував із іншими художниками.
— Я був прихильником всього натурального. Малював, що бачив, часто неідеальні фігури. "Що у вас за дівчата? У дівчини цицьки повинні вправо-вліво стирчати, як у молодої кози", — говорив мені академік Касіян.
Показує портрет оголеної дівчини, яка чеше косу.
— Це моя дипломна робота. Малював ілюстрацію до творів Григорія Косинки. У нас в інституті завнатурою був Беляєв — колишній міліціонер із Подолу. Мені саме в цей час треба було знайти модель для дипломної роботи. Заходжу я в його кабінет. Кажу: "Мені потрібна модель". — Той підводить голову: "Яка?" — "Брюнетка з гарними литками". Він: "Знаєш що? Іди на Головпоштамт — там тобі буде і брюнетка, і з литками, а заодно і помалюєш".
Головпоштамт був на той час найпопулярнішим у Києві борделем. Там усі знімали дівчат. Паролем був "олівчик у зубах" — це по-бистрому й орально, або "ключик на пальці" — це з хатою. Тарифів не знаю, бо я цими дамами ніколи не користувався.
Дівчину для дипломної роботи я знайшов через скульпторів. Іра її звали. Мала 18 років, вчилася у медінституті. Працювати санітаркою не хотіла, тому підробляла натурницею. Дівчатам платили за портрет — 80 копійок, фігура — карбованець і 20 копійок, а ню — 2 карбованці. Малював з півтори години.
Художник відкидається на спинку стільця.
— У нас був перелюб із моделями, — згадує. — Треба було тільки стежити, щоб модель була повнолітня, бо могли посадити. Мій однокурсник Шура Глущенко сплутався з 16-річною натурницею, і вона стала в тяжі. Йому могли дати 15 років, але врятував батько — агент НКВД "Ярема", який свого часу стежив за Винниченком.
Юрій Логвин із дружиною розлучений. Має доньку і двох онуків.
2 
1
Коментарі
1