Харківська художниця 35-річна Юлія Дроздек два місяці тому проїхала оголеною в метро. Тоді була вагітна другою дитиною.
Із чоловіком Олексієм Соболєвим, 37 років, живе на околиці Харкова у двокімнатці. Зустрічає в короткій сукні. Широко усміхається, над губою — виразна родимка, каштанове волосся підстрижене під каре.
— Предлагаю пойти на кухню, пока Бобчик занят мультиками, — каже Юлія. Майже 2-річний син Боб, стоячи на стільці, дивиться по комп'ютеру мультфільм. На рожевих стінах коридору висять портрет Пушкіна та "Джоконда" Мікеланджело.
— Провокації на вулицях влаштовуємо з чоловіком вже з рік, — господиня з білого керамічного чайника розливає чай у мініатюрні горнятка. З новонародженим Яшею на руках заходить Олексій. Неголений, у майці з зіркою Давида на грудях.
— Льоха на відеостудії працює режисером-оператором. Рік тому світло виставляв і впав із драбини, зламав обидві п'ятки. Що два тижні за лікарняним їздила двома видами транспорту 17 кілометрів, — жінка бере Яшу і прикладає до грудей.
— За законом, я кожні 10 днів повинен був подовжувати лікарняний, — додає чоловік. — Це абсурд, бо найближчі три місяці мені не можна було ставати на ноги, навіть на милицях. Системі байдуже, чи можу я ходити. Якось лікар сказав, щоб я з'явився сам. У п'яті було п'ять спиць. Пішов на тролейбус на колінах. Люди оберталися. У переході мені дали грушу. Діставався п'ять годин. Найцікавіше, що лікар на це ніяк не відреагував. Просто оглянув і відпустив.
До кімнати із криком "Папа!" забігає Боб, кидається в обійми.
— Я щодня в метро буваю. Там люди, як у консервній банці. Пасивні. Когось б'ють, а вони проходять далі. Захотілося крикнути в цій тиші огидній, якось її зруйнувати. Раз одягнув оранжевий костюм, схожий на спецівку нафтовика. Купив на секонді за 31 гривню. Зайшов у ньому до вагона й почав кричати до наступної станції. Це було схоже на стрибок із парашутом — летиш, і тобі байдуже, чи бачать тебе птахи.
— Він кричав, щоб зруйнувати байдужість у цьому середовищі.
— Та байдужість не так просто зруйнувати. Коли Юля стояла в вагоні гола, ніхто не підійшов і не накинув на неї пальто, а мене ніхто не вдарив, — додає Олексій.
— Коли їхала в метро, не боялася. Щось у мені налилося, я ніби кудись летіла. Це був протест проти насилля над жінками, бо жінка створена для кохання. Велике везіння жити з людиною, з якою ти можеш робити ці безумні речі.
Боб гучно розливає на столі чай, розсипає цукор. Починає розтирати його рукою по тарілці, розмазує по вікну.
— Він на межі, зараз почне верещати. Забирає увагу, — Юлія бере хлопчика за руку, відводить у кімнату з іграшками.
Вона два роки в декреті. Хоче народити третю дитину.
Залишив дружину і 12-річну доньку
— Льоша каже, побачив мій міцний ніс і закохався, — Юлія Дроздек голосно регоче. Сидить на підлозі у великій кімнаті біля старої скрині. Її чоловік забрав із бабиної хати в Гадячі Полтавської області.
Пара познайомилася три роки тому в Києві на фотовиставці "Два погляди на українську фотографію".
— Ніс твій я потім полюбив. Побачив блиск в очах і більше нічого, — неохоче розповідає чоловік.
— Я дискутувала з чоловіками. А вони, харківські фотографи, у стороні з горла пили вино. Тоді плюнула на цих сперечальників і пішла бухати з пацанами.
— Ми з тих людей, яким, щоб відкритися, потрібна повна підтримка. Тому це — кохання. До зустрічі собою просто не були. Складно було змінювати життя, але вийти із зони комфорту корисно. Я був одружений. Мав 12-річну доньку. Мусив піти із сім'ї, бо почувався не на місці.
— Знала, що сімейне життя матиму після 30, бо була незріла думками. Розписалися, коли Яшкою була вагітна на 39-му тижні. Діти в нас із любові виліплені. Ми їх не планували, самі до нас приходять, — усміхається Юлія.
2 
1
Коментарі