— Не розумію отої всьої шуміхи з "Лісапєтом". Тій пісні вже 10 років. Її тисячі колективів по селах співають, а тут раптом стала популярна. Почали всі питати, чи я на тих бабусь у суд подавати не буду. То що ж, буду зі всіма судитися, шо співають? — каже 54-річна Наталія Фаліон.
Її пісня "Лісапєт" у виконанні сільського самодіяльного ансамблю із Чернігівщини стала хітом українського інтернету. Хтось зняв на відео, як жінки виконують її в автобусі, й виклав у "Ютюб". Відео переглянули 300 тис. користувачів.
Розмовляємо в кабінеті Наталії Фаліон у селищі Скала-Подільська Борщівського району Тернопільщини. На шафі лежать баян і труба. Наталія Іванівна працює директором місцевої музичної школи. На столі — календарик з її фотографією. Внизу підпис "Баба на баяні. Авторка пісень "Лісапєт", "Мачо" "Машина звір, а баба — грім".
Фаліон керує двома народними колективами — "Забава" і "Бабине літо". Перший — у Скалі-Подільській, другий — у її рідному селі П'ятничани у сусідній Хмельницькій області.
— У третьому класі музичної школи получила двойку з фортепіано, бо не мала на чому треніруватися. Батько взяв корову за шнурок, повів її на базар продавати. Купив мені фортепіано, — розказує Наталя Іванівна. — Бабушка цілий день плакала, а всьо село з нього сміялося. Мужики його підколюють: ну шо, Іване, як там твоє піаніно? Вже доїться? Років 10 тому, коли я почала тамадувати і за раз получала, як за місяць на роботі, — він на якомусь зборі стариків у селі підняв тост за те, що піаніно почало доїтися.
У двері зазирає молодий чоловік у сірому светрі. Швидко бере зі столу папку й виходить.
— Наш викладач і по сумісництву відповідальний за техніку в "Забаві". В нього і дружина тут працює, то я йому по-білому заздрю. Він сказав — вона підтримала, вона заспівала — він підіграв. А в мене чоловік — військовий, до культури далекий. Якось повертаюся з тамадування пізно, а він двері закрив: йди де була! Ревнував.
Ми з ним прожили в Латвії 15 років. Як Союз розпадався, повернулися в рідне село. Приїхали крутими — сім'я військових. А тут хліб навчилася пекти сама, за свиньми дивилася. Маєш півгектара буряка в колгоспі, діти плачуть, а вечером у клубі репетиції. Ще один метод заробітку тодішнього культпрацівника — йдеш на базар, купляєш бика. Ведеш його 15 кілометрів додому. Потім наймаєш різника, те все м'ясо — в сумки, і везеш до Москви і Ленінграда.
Найбільше культпрацівника в селі побут заїдає. 1999-го режисер Шарварко запросив до річниці визволення від фашистів на концерт в палаці "Україна". Кругом знамениті люди — Павлик, Писанка. Всі гарно вбрані. А ми спідниці пошили з матеріалу, яким трунла оббивають. І то слава Богу — колгосп дав 150 рублів.
Щоб у депресію не впасти через той побут — одні других підпитують. Тож у кожного таких проблєм повно. А разом зібралися — взяли баян, заспівали. Три-чотири часа в клубі, і ти повен енергії.
Тамада під час застілля може випити?
— Для нас залєзне правило: перед виступом ні 10 грам. Дуже не люблю неорганізованості. В такі моменти все стає просто, і я за кріпким словом довго не шукаю. Потім незручно. А вже поза роботою можемо за столом посидіти й по 50 випити.
Маєте свою публіку?
— Наш основний контінгент — сільські діти і старики. Якось на базарі бабуся зупиняє й починає плакати, руку цілує. Так мені незручно, а вона шепче: "Так файно співаєте — я своїх болячок не чую, як вас слухаю". Ще одна жінка подзвонила. Зразу попередила, щоб я не думала, що в неї з головою не в порядку. Каже, що я її зцілила. Вона у ведущих спеціалістів від затяжної депресії лікувалася і не помогало. А потім на мій виступ в інтернеті наткнулася. Кожен день включає і каже, що через це захотіла жити.
Маєте кумирів серед музикантів?
— Якби поставити всіх артистів в ряд і сказати, кого виберу, то був би Іво Бобул. Такий трудяга. І дуже привітний за сценою. Вічно розпитується, як наше село. Знає, скільки тут людей, дворів. На одному концерті до Софії Ротару підійшли за кулісами — то ж така подія для сільського контингенту. Пофотографувалися. Вона маленька — я біля неї, як гора. Розговорилися — рада була, що ми недалеко її Чернівців живемо.
Дзвонить мобільний. Наталя Іванівна переходить на російську.
— Все хорошо. Были в Киеве на телевидении позавчера. Да. Спасибо, что не забываете. Для вас — всегда. Жду звонка!
Пояснює:
— То був такий Василь Іванович із Києва. Донєцкий бандит, як він сам про себе каже. Величайшої душі людина. Найшов нас через знайомого міністра — Анатолія Толстоухова. Того жінка десь у культурі працює. Після виступу ще нам на село 10 тисяч перерахував. Костюми за ті гроші пошили.
Зараз три канали мають на мене види. Якісь там телешоу, програми. То все дуже неоднозначно, бо як розкручувати мене в мої роки? Я не дєвочка, шо мєчтає о славі. Люблю свободу. Шоб зараз мені нав'язали якусь роль — це треба, щоб дуже сподобалася програма.
Ваші діти теж працюють у шоу-бізнесі?
— З моїх пісень добра частина — тих, що старший син написав. "Гей, баби, вискакуй на прицеп, танцювати в клубі будем реп". А потім речитатів: "Я на тракторі своїм біля клубу проїжджаю, діскотєка вже іде, і я дуже поспішаю". Каже мені: мамо, співай — повинно бути отлічно. Пісня "Лісапєт" — тоже його. Я її просто під свій стиль переробила.
Набирає номер старшого сина — Сергія.
— Підкажи, синок, як правильно називається, де ти працюєш. Івент-компанія? Це така, що концерти організовує? Синок, ну ти ж знаєш, шо мені треба попроще. Я ж в англійській не петраю!
Троє дорослих дітей Наталії Фаліон — Сергій, Віктор і Катерина живуть у столиці.
— Діти всі в шоу-бізнесі. Сини концерти організовують. Дочка зараз із дитиною — а до того тамадувала, десь ще в туристичній компанії працювала. Як приїжджають в село, то і тут вечірки роблять — ретро 80-ті, бомж-паті.
Взимку Наталя Іванівна з чоловіком Валерієм Олександровичем живуть у своїй квартирі в Скалі-Подільській. Влітку переїжджають до батьківської хати в П'ятничани. Вирощують там помідори, баклажани і огірки. Три роки тому Наталя Фаліон здала на водійські права. На концерти їздить своїм "шевроле".
185 сантиметрів зросту має Наталія Фаліон, важить 115 кілограмів.
Володимир Литвин поцілував руку
— Після того як показали нас по телебаченню, почали наш колектив відомі люди замовляти. Якось на ювілеї футболіста Михайличенка виступали. Заходжу в зал з п'ятирядним хриплячим баяном "Оріон", якому 30 років, а там Ян Табачник сидить. Я від хвилювання сама захрипла, почати не можу. Він — маестро, а ми хто: приїхали із села по пріколу. Яким я нещасним поглядом на нього глянула! Він такий маладєц — певне, все зрозумів. Хлопає і притакує: "Харашо-харашо". Ну, значить харашо — і горло попустило.
Володимир Литвин нас через своїх представників на Хмельниччині знайшов. Виступали йому на виборах, потім на закриття сесії покликав. Він репертуар наш знає. Каже часом: "А заспівайте ше "У клубі будуть танці". Маю одну душевну пісню "Жасминовий рай" — про батьків, Литвин її також любить. Раз на концерті його до нас підводять: "Могли б зараз її заспівати, бо він мусить нас швидше покинути". Литвин зі сльозами на очах дарує квіти й цілує руку.
2 
1
Коментарі
3