На католицький Святвечір мене запросила сім"я Фущичів до Виноградова на Закарпаття.
Зустріла мене 21-річна Агнета. Завела додому, де поралася її мама. А сама побігла давати інтерв"ю на місцевий телеканал. Агнета — співачка, виступає на фестивалях, тому в рідному місті її вважають зіркою.
Я залишилася віч-на-віч з господинею дому — 52-річною Оксаною Юріївною. Жінка нервувалася — гомба левеш (грибний суп по-закарпатськи. — "ГПУ") вийшов не такий, як хотілося. Була дуже втомлена, бо щойно повернулася зі зміни в лікарні, де працює гастроентерологом. Прийшов батько Агнети — 52-річний Микола Іванович, хірург. За півгодини зі щасливим вигуком: "Діді, моміко! Я прийшов", — до хати вихором влетів хлопчик.
— Моміко — це він бабцю так називає, по-угорськи. А діді — то я, — пояснив пан Микола.
— То наш монстрік, Сандріко, — сміючись, представила мені пані Оксана свого трирічного онука.
Увечері святково вбрана родина вийшла надвір.
— Ми йдемо до моєї сестри Вікіци, — пояснила Агнета. — Вони з моїм шовгором (зятем. — "ГПУ") живуть у приватному будинку: там більше місця.
То наш монстрік, Сандріко
Дорогою малий бавився. Агіца, як називають Агнету вдома, лякала, що Єзушко не принесе йому дарунків.
— Ми — греко-католики, у нас немає Діда Мороза, — пояснила мені на вухо, — а є Єзушко — Йсусик по-вашому. В переддень Різдва батьки не дозволяли нам заходити до столової. А коли поверталися з колядок і чули дзвіночок — тоді потрапляли до справжньої казки. Звісно, то тато тихенько дзвонив, але ми вірили, що то все — Єзушко. А там, — заплющила очі дівчина, — ялинка горить вогнями, святково накритий стіл, подарунки лежать... Тепер робимо це для малого.
Старша дочка Фущичів, 27-річна Віка, разом із чоловіком Ярославом, 27 років, винаймають затишний приватний будинок. Навколо — снігу по коліна, у вікнах — запалені свічечки. Прибулі швиденько, щоб онук не бачив, поклали подарунки під ялинку і втекли з темної кімнати.
Сандрі топтався під дверима і нетерпляче питав:
— Ну коли вже прийде Єзушко? А раптом він мені прут принесе?
Нарешті дзвіночок задзвонив. У столову "самі собою" відчинилися двері. Під ялинкою лежали справжні гори подарунків... у пакетах для сміття. Уся сім"я заспівала угорську колядку "Меньбю оз оньдол" ("З неба янгол"), а потім ще пару куплетів "Нова радість стала". Подарунки були підписані.
— Шукай, де табличка на "С", — порадила синові мама.
— А мій опуко (тато угорською. — "ГПУ") теж на "С" починається — Слава, — резонно заявив малий. — Оце — точно мені від Єзушка подарунок, — витягнув він величезний пакет, з якого визирав вербовий прут. Крім нього там було багато різних подарунків. Дівчата раділи косметиці, модним панчохам, шарфам і сережкам. А батьки приміряли нові светри, сорочки, розглядали сумки...
Попросимо Єзушка більше не витрачати стільки грошей
— Попросимо Єзушка більше не витрачати стільки грошей, — ніжно дорікали старші Фущичі дітям, обіймаючи їх.
Я привезла з Києва кутю. Жінки одразу почали розпитувати: з чого це зроблено?
На Закарпатті традиційну кутю не готують. Замість неї подають бобальки. Дріжджове тісто варять, як галушки, посипають маком і поливають медом. На смак бобальки солодкі, схожі на тверде печиво з маком.
На столі не було м"яса: на Святвечір їдять лише пісні страви. Хоча в православному розумінні їхній стіл всуціль скоромний: салати з яйцями та майонезом, риба смажена та солена, кремові торти та биглі — здобні книші з медом, горіхами й кокосовою стружкою.
Увечері на Агнету чекав сюрприз. На гілці дерева для неї висіла листівка з віршами й палахкотів бенгальський вогник. В останньому куплеті не вистачало одного слова:
Нехай лунають різдвяні співи,
Нехай в сім"ї буде мир і лад.
І лиш для тебе в цей день щасливий
В дворі під снігом зріс...
— Виноград! — вигукнула Агнета.
На снігу лежало п"ять червоних бантиків із золотим написом "Щасливого Різдва!". Аж плачучи від щастя, Агіца розрила сніг і дістала величезне виноградне гроно. Потім повалилася у сніг і почала їсти ягоди.
— Це від Єзушка моєму містові, Виноградову, — тихенько сказала.
10 
1
Коментарі