30-річний Вадим Гіленко продає журнал "Просто неба" біля львівської Ратуші. Чоловік бездомний, але вдягнений охайно.

— Тут сучасні українські письменники — Любко Дереш, Світлана Поваляєва, Тарас Прохасько. Пишуть без гонорарів, щоби помогти нам грошима, — поправляє на шиї ремінця з посвідченням продавця журналу та члена спільноти безпритульних "Оселя". Це його єдиний документ — паспорт украли. — З чотирьох гривень собі беру дві, ще дві віддаю "Оселі". Нас 15 продавців, абревіатуру "бомж" розшифровуємо як "без ознак мистецького життя".

Гіленко накульгує на ліву ногу.

— Якось присів на лавці на Привокзальній. Дівчина підійшла, Мар"яною Сохою назвалася. Запросила мене в найближчу столову, накупила пиріжків. Питала, чи хочу повернутися до нормального життя. Я подумав: якась дєвчонка, розкручу її! Наобіцяв, що прийду, але за 10 гривнів. Дала — я ті гроші зразу ж пропив. А через тиждень вантажив сталь на Привокзальному ринку. Металевий лист упав на ногу — і вже по роботі. Голодував пару днів, поки знайомий бездомний не запросив у Порохову Вежу на благодійний обід. Я прийшов — а там Мар"яна. Мені стало стидно. Пішов до них на другий день. Помили мене, вилікували.

Вадим живе у притулку від "Оселі" у селищі Винники піді Львовом.

Кинув пити і курити — у нас таке правило. Місяць випробувального терміну: ходити чистим, не пити

— Кинув пити і курити — у нас таке правило. Місяць випробувального терміну: ходити чистим, не пити. Навіть кімнати не закриваю, бо всі вірять одне одному. Щодня продаю по 15–20 журналів. Грошей вистачає і на проїзд, і на кишенькові витрати. Якось підійшов до чоловіка у погонах. Він на машині під"їхав. Узяв журнал, сто гривнів сунув без здачі. Везе, як на весільний кортеж попадеш. Наречений завжди бере журнал і гонорово дає 50 гривень, бо я ще так файно набажаю всього. З мером Андрієм Садовим познайомився. Якийсь форум був — не згадаю. Я з журналом до нього підійшов. Він купив і питає: "Чи знаєш, із ким розмовляєш?" "Нє, — кажу, — но лице знайоме". "Я — мер Львова". До себе у кабінет запросив, питав, чи добре мені в "Оселі". Я йому про паспорт свій казав. Досі не зробили.

Вадим народився в аулі Сааят у Криму.

 — Це бандитське татарське селище. Там постійно йде різанина за коноплю. Коли через наркотики зарізали старшого брата Олександра, мама забрала мене до Львова. Вона родом звідси, на Главпоштамті працювала. Батько бив її, померла у 47 років. Я вчився у Києві в цирковому училищі на клоуна. За два роки кинув, зв"язався з бандою, наркотики вживав. За дрібні крадіжки відсидів по пару років у Дрогобичі та Миколаєві. На роботу не брали — кому потрібен чорномазий? Раз із колєгою в підвал до сусідів залізли, покрали консервів. Я взяв додому їсти, а він поніс на базар продавати. Мене посадили, а йому дали условно. Я зарікся красти тоді. Коли вернувся із в"язниці, у квартирі вже чужі люди живуть. Це на Банківській, у самому центрі, зараз там якийсь банк. Судився, та шо то поможе?

×