— Ніколи не думав про еміграцію. Можна було залишитися і в Канаді, і в США, і в Австралії. Але не зміг покинути рідну землю, — каже співак і композитор Павло ДВОРСЬКИЙ, 66 років. Останнім часом виступає разом із синами 29-річним В'ячеславом і Павлом, 34 роки.
— Крім музичної освіти, хлопці мають ще юридичну. Але вирішили йти моїм шляхом, — розповідає Павло Ананійович. — Гастролюємо з ними Україною. Всі разом виступали і за кордоном — Іспанія, Португалія, Італія, Бельгія, Німеччина. Дехто каже: "Може, зараз не треба співати? Адже гримлять гармати, хлопців убивають". Однак ми вирішили це робити, бо пісня для нашої нації завжди була оберегом.
Дворський народився в селі Ленківці Кельменецького району Чернівецької області.
— У Києві маю гарне помешкання. Але рідко там буваю. Бо постійно в роз'їздах, на гастролях, зустрічах, зйомках, — продовжує. — Моє рідне місце — у тій смерековій хаті в Ленківцях. Там живуть сестри Лариса й Віра. А ми з дружиною і синами на Різдво, Великдень, Петра і Павла приїжджаємо в гості. Беремо батьківську гармошку і співаємо пісні. Провідуємо на цвинтарі рідних. Заходимо в церкву, де мене хрестили. У батьківській хаті вже ніхто не живе, але сестри її доглядають. Ми туди приходимо.
Павло Ананійович закінчив одразу три відділи Чернівецького музичного училища: хорово-диригентський, народних інструментів і вокальний. 1976-го його запросили до ВІА "Смерічка". За три роки в репертуарі ансамблю з'явилися пісні його авторства.
— Торік моїм "Стожарам" виповнилося 40 літ, а "Смерекова хата" звучить уже 35 років. Першу створив під молодечим запалом. Якось на зібранні "Смерічки" колектив мені сказав: "Павле, пора тобі написати хіт, який би вся Україна заспівала". Я попросив, щоб мені порадили гарного поета. Так ми познайомилися з Володимиром Кудрявцевим із Києва. Спочатку я написав музику, а за декілька тижнів він склав вірші. Мелодію до "Смерекової хати" я створив, коли відпочивав у Болгарії. Повернувшись до Чернівців, наспівав її поетові Миколі Бакаю. Не минуло й тижня, як він написав поезію. Миколу Бакая ще малим хлопчиком разом із матір'ю і бабою виселили до Сибіру, як родину воїна УПА. Він там жив 15 років. Декілька разів пробував утекти, зариваючись у вагони з вугіллям. Його ловили й повертали назад. Казав, коли нарешті вдалося повернутися додому, летів у рідні краї, як лелека на крилах. Уся його любов до України вилилася в щемні та щирі слова "Смерекової хати". Де я цю пісню не співав би — в Канаді, Австралії, Казахстані, Прибалтиці — люди слухають її стоячи.
Кілька років Дворський виступав під псевдонімом Дністровський.
— У моїй пісні "Місячна дорога" були слова "… а на душі тривога". Мені сказали, що в радянської людини все добре і ніякої тривоги бути не може. Цю пісню заборонили. Також під забороною була композиція "Мама Марія", яку я написав на слова Михайла Ткача. У Радянському Союзі стверджували, що Бога немає. Але ми все одно співали. Коли були великі концерти в Москві чи Києві, я свої пісні підписував як Дністровський. Відповідальні за цензуру думали, що це якийсь московський композитор. Таким чином давали можливість співати й популяризувати українську музику. Багато моїх пісень виконували Василь Зінкевич, сестри Ротару, Назарій Яремчук, гурти "Смерічка" та "Світязь". "Маки для сина" ми з поетесою Тамарою Севернюк написали, як дізналися, що Володимира Івасюка вбили. Цю пісню виконували на кожному концерті. Усі знали, що це в його пам'ять. Коли в радянський час я написав композицію "Рідна мова", багато людей питали: "Для чого це тобі? Хочеш позбутися роботи?"
Павло Дворський має в репертуарі понад 120 творів. Професійно грає на акордеоні, губній гармошці, трубі, баяні.
— Бувало, що отримував замовлення написати пісню з певними умовами. Не раз казали: "Не треба багато слів. Дай побільше барабанів і басів, бо інакше не буде "формат". У таких випадках відповідаю, що краще я буду "нормальним неформатом", ніж беззмістовним "форматом".
Грає в теніс із синами
Павло Дворський — майстер спорту з настільного тенісу.
— Тепер займаюся цим менше, бо маю щільний гастрольний графік, — розповідає Павло Ананійович. — Але, коли трапляються кілька вільних днів, то стаю за тенісний стіл або беру участь у якомусь маленькому турнірі. Раніше їздив на серйозні змагання в Молдову, країни Прибалтики й Росію. 2002-го мав узяти участь у Всесвітньому турнірі ветеранів у Швейцарії. Однак не зміг поїхати, бо до Львова приїжджав Папа Римський Іван Павло ІІ. Мене запросили перед ним виступити. Сини теж добре грають у настільний теніс. Славко має перший розряд, а Павлик — кандидат у майстри спорту. Деколи родинною командою виступаємо.
2 
1
Коментарі