69-річний В"ячеслав Слончинський — колишній боксер. Свого часу виступав на першість Ленінграда, тепер живе у Львові. Зібрав 30 тис. експонатів, які тримає у двокімнатній квартирі. Під музей віддав вітальню. Кажуть, такої колекції немає навіть у Європі.
Половину вітальні займає старомодна стінка з кришталевим посудом і гномиками в боксерських рукавицях. На підвіконні — квіти.
— Городу не маємо, розводимо з дружиною вазони, — відхиляє тюль.
Великий стіл застелений вишитою скатертиною. Згорбившись, господар показує боксерські значки міжнародних чемпіонатів. На стінах висять довоєнні медалі.
— Ось золото першого боксера СРСР Сафронова, — показує одну. — Колись її за тисячу рублів купив.
Витягує з шафи брелок із золотими боксерськими рукавичками у шкіряній оправі.
— Тут сім грамів позолоти, — показує. — У 83-му таких брелоків випустили кілька — тільки для членів президії. Я побачив його у міністра спорту Туреччини... уже забув, як звати. Два дні ходив за ним. Дістав його, — сміється.
Поміж медалями висять портрети двох синів пана В"ячеслава.
— Старший Стасік в Іспанію на заробітки поїхав. А невістка з трьома дітьми — Регіною, Аліною, Олегом — тут неподалік живе. Дівчатка танцюють, а Олег велоспортом займається, — розповідає господар. — А це наш молодший, Алік, — показує фотографію 14-річного білоголового хлопця за партою. — Він трагічно загинув 28 років тому. Хлопці у дворі бавилися дрібнокаліберним пістолетом і вистрілили йому в лоб із трьох метрів, — В"ячеслав Фаустович тяжко зітхає. — Алік любив сам себе знімкувати. Наставляв фотоапарата, сідав навпроти об"єктива... Бачите, — показує Аліка в капелюсі з гітарою, — навіть інструмент устиг прихопити.
Поряд із синовим — фото круглолицьої жінки.
Стасік в Іспанію на заробітки поїхав
— Це — дружина, Варвара. Зараз пішла провідати хвору подругу, — каже він. — Я називаю її головним меценатом: береже мої експонати, пилюку з них стирає. Скоро святкуватимемо золоте весілля. Одружилися, коли мені було 20, а їй — 22.
Він витягує із серванта альбоми і шкатулки.
— Колекціоную все, на чому є боксер або слово "бокс", — пояснює. — Календарики, візитівки, нагороди. Маю навіть горілку "Нокаут", — витягує з шафи пляшку, крутить її в руках і ставить назад. — Ніяк не відкоркую. Шкода.
Розповідає, що найцінніші — документи довоєнних клубів.
— Вони свідчать, що львівський бокс на 10 років старший від українського! — Слончинський витягує з теки пожовклий диплом, якими колись нагороджували заслужених діячів спорту.
А найпершим став портрет мого тренера з боксу Антона Білого, — пригадує. — Я був старостою в групі. Білий не умів писати — змалку працював, у школу не ходив, то я замість нього заповнював журнали. За це він у 53-му подарував мені свою колекцію.
Щось продаєте? — питаю.
— Та ви що? — робить круглі очі. — Іще за Союзу 18 тисяч доларів за мої медалі пропонували. За ці гроші можна було три машини купити. Але я не продав. І тепер часто дзвонять із Росії, Польщі. Ні! Колекціонер — хвора людина. Друзі подарували мені боксера-лівшу, — показує металеву фігурку чоловіка, що боксує лівою. — Тиждень ношуся з нею по хаті — ніяк не придумаю, де поставити.
Пан В"ячеслав вважає себе рядовим боксером, хоча мав перший розряд із боксу. Каже, що йому пропонували вести бої, судити.
— Краще понишпорити між учасниками, — сміється. — Але боюся, аби мій музей не пропав. Як помру, а він потрапить у погані руки — все порозпродують.
1937 — народився в Ленінграді
1957 — одружився з Варварою
1957–1962 — жив у Ленінграді, брав участь у міських першостях із боксу
1959 — народився син Стас
1964 — народився син Алік; закінчив Ленінградський електротехнічний інститут зв"язку
1976 — орден "Знак пошани"
1978 — загинув син Алік
2003 — народилася правнучка Альбіна
2006 — викладає в коледжі Львівської політехніки
1 
1
Коментарі