"Російська мафія в Німеччині зробила з мене каліку", — каже 56-річний Леонід Мороз із Полтави. Чоловік спирається на металеву палицю. З його правої ноги стирчать металеві стрижні.
Леонід Мороз — музикант. Закінчив курси при обласній філармонії. Працював звукорежисером на концертах Софії Ротару.
— Я знав Сергія, чоловіка Соніної сестри Ліди. Ми разом виступали в Полтаві. У Чернівцях озвучували концерти сестер Ліди й Ауріки Ротару. Іноді й Соні. Їздили по всьому Союзу. Але платили мені мало, тому через рік я пішов.
Чоловік улаштувався слюсарем на підприємство "Полтавахолод".
— Там люди працювали за пайку, яку дозволяли красти, — цукор, масло, згущонку. Я підмовляв їх не працювати в таких умовах. За це так відлупцювали, що тиждень лікувався. А тоді сфабрикували прогули й вигнали.
П"ять років тому Мороз вирішив податися на заробітки до Німеччини. Друзі позичили $200 на туристичну візу.
— Два місяці даром дизелями добирався до Чопа. Потім два тижні їхав Польщею до Німеччини. Там уже платив, — розповідає Леонід.
У Берліні на станції метро в переході грав на гітарі й співав.
— Вийшов три рази, 500 євро заробив. На четвертий день до мене підійшли троє чоловіків. Кольнули в бік чимось гострим. Із кишені витягли документи. Сказали російською, що буду працювати з ними.
Мороза поселили в гуртожитку з росіянами, грузинами, вірменами. Щодня возили його до супермаркетів одягу.
Вибили два пальці. А тоді викинули з вікна другого поверху
— Одягали на мене по п"ятеро курток, штанів. Знімали з них "дзвоники", щоб магнітний пристрій не сигналив. Я намагався дати знак охоронцям, а вони все: "Алес гуд, алес гуд", — усміхається.
Каже, невдовзі відмовився красти.
— Мене прикріпили наручниками до батареї й давай гамселити. Вибили два зуби, пробили дірку в кисті правої руки. Вибили два пальці. А тоді викинули з вікна другого поверху.
Півроку чоловік пролежав у лікарні. На зламану ногу поставили фіксатор, у руку — металеві стрижні. Відтоді кисть не працює.
— Приходив якийсь лікар. Казав: "Ты все равно не выживешь, так хоть родным своим помоги. Платим тебе за почку или полпеченки шесть тысяч евро и отправляем домой". Я не погоджувався. Пізніше масажистка розповідала, що вони купляють органи за шість тисяч, а продають за 16.
Говорить, що серед ночі депортаційна поліція вивезла його до аеропорту й відправила в Україну.
— Швирнули мені якісь жіночі шльопанці 36-го розміру, — пригадує Леонід. — Медсестра винесла паспорт і гітару.
Два місяці Мороз лежав у лікарні в Києві. У Полтаві йому прооперували ногу. 200 грн, щоб заплатити за неї, в нього не було.
— Тепер гвинти в м"язі стирчать, права нога коротша за ліву на чотири сантиметри, — підкочує холошу штанів на нозі, вона покрита виразками. — Мучуся від трофічних язв, їх в Україні не лікують.
До кімнати зазирає 31-річна Наталія Достоєвська. Жінка працює культорганізатором у військовій частині під Полтавою. В руках тримає милицю.
— Льоню я зустріла біля храму Серафима Саровського, — каже. — Він на милицях ішов швидше, ніж я ногами. За місяць ми одружилися. Я все життя шукала музиканта, який писав би музику на мої вірші.
Старший син Леоніда Сергій, від першої дружини, з сім"єю на заробітках у Москві. Молодший Олександр сидить у СІЗО. Він допоміг своєму другові втекти з в"язниці.
На роботу Мороза за станом здоров"я не беруть. Він — інвалід ІІІ групи, отримує 310 грн пенсії.
— Другу групу зняли, — скаржиться він. — Треба було платити. Я кажу лікарям: "Не давайте й не беріть хабарів. І тоді ненька-Україна підніметься з колін". Так мене хотіли до психлікарні відправити.
1951, 23 лютого — Леонід Мороз народився в м. Севастополь у родині водія та комірниці
1973 — одружився з Любов"ю Бабець
1976 — переїхали до Полтави, народився син Сергій, за два роки — Олександр
1993 — звукорежисер на концертах Софії Ротару та її сестер
2002, 1 березня — приїхав на заробітки до Німеччини, серпень — викинули з вікна другого поверху
2003 — лікується в травматологічному відділенні Полтавської міськлікарні N1
2007, 16 листопада — одружився із 31-річною Наталією Достоєвською
2 
35413
Коментарі