"Син повернувся з війни. Почав бити дружину"

 

Теща застукала зятя з коханкою.

"Мені чотири роки ­сняться віщі сни, — розповідає у листі 37-річний Геннадій з Полтави. — Перед тим як потрапив в аварію у листопаді ­2012-го, бачив палаючий асфальт. А я іду босоніж по м'якому розтопленому асфальті і боюся, що смола залишиться на моїх стопах. Після аварії мав перелом ноги. У січні 2014 року приснилося, що за мною з однокласником женеться чорний дракон. Його хапає, а я встигаю втекти. Тоді ми обоє були на Майдані. Його важко поранили, а мене не зачепила куля. Недавно бачив, що отримую повістку в армію. Хоча до служби я не придатний. Уві сні беру повістку до рук, а вона кришиться і перетворюється на жменю рудих мурах, які бігають моїми ­руками".

Листи коментує столичний біоенергетик Мирослав Олійник. Бере паспортне фото Геннадія. Запалює свічку. Сканує фото правицею, заплющує очі.

— Вам нічого ­боятися. До війська не заберуть, але ­осторонь лишитися не маєте права. Хочете допомагати волонтерам, то не гайте часу. Ваші знання і руки можуть їм знадобитися. Не ­відмовляйте людям, які звернуться до вас по допомогу.

"Син повернувся з війни два місяці тому. Почав бити свою дружину Віру, — пише Христина Максимівна зі Львова. — Був спокійним чоловіком, врівно­ва­женим, добрим. А прийшов іншим. Здригається уві сні, кричить. З Вірою побрався три роки тому. То — кохання усього його життя. Зустрічалися шість років ще зі школи. Він ніколи на неї руки не піднімав і дурного слова не сказав. Не можу дивитися, як розпадається їхня сім'я. Віра забрала дитину й переїхала жити до мами".

— Син потребує ­допомоги психологів. Війна не минає безслідно. Вона змінює людей. Із дружиною зійдуться у вересні, життя налагодиться. Підтримайте його. Звинувачення й осуд будуть зайві. Він картає себе за зроблене. Дайте йому деякий час побути сам на сам із думками. За рік бачу поповнення у їхній сім'ї.

"Маю на серці великий гріх, — пише в листі Олена Василівна з Івано-Франківщини. — Не дозволила синові побратися із жінкою, яку він полюбив. Олексій привів додому Любу — дочку одної жіночки з нашого хору. Не дуже порядної і трохи хитрої. Ми з нею вже сім років не говоримо. Яблуко від яблуні не далеко падає. Про її ­доньку в селі шириться недобра слава. Пробувала говорити про це з сином, але він тільки ображався. Весною поїхав на заробітки в Польщу. Планував зібрати гроші на весілля. Я сердилася на нього. ­Казала, що не благословлятиму цей шлюб. Усіх ­шокувала звістка про Любину вагітність. Син прийшов додому і заявив — дитина не від ­нього. ­Восени Люба збирається заміж за ­Олексійового ­друга. Син у страшній депресії. Дорікає нам із ­батьком, що не зробили йому весілля у травні, як він ­просив".

Біоенерегетик кладе правицю на фото Любові й Олексія. Жінка має каштанове волосся, обличчя вкрите ластовинням, одягнена у вишиванку й чорну спідницю. Чоловік — у синій сорочці та джинсах.

— Не картайте себе, що відмовляли сина від одруження з Любою. Життя у них не склалося б. Навіть якби зійшлися, пожили б у ­шлюбі щонайбільше два роки. Могли мати спільну дитину. Це стало б тягарем для ­Олексія. Бо онуку невістка бачити не дозволяла б, удавалася б до шантажу, вимагала б у колишнього чоловіка гроші. Олексієві не варто побиватися через зраду коханої. Доля дарує йому шанс зустріти половинку, з якою проживе усе життя. Станеться це восени, коли повертатиметься в Україну з Польщі.

"Мій онук Іван зрадив дружині Ірині, — розповідає в листі 62-річна Вікторія Петрівна з Київщини. — Сталося це в червні. Ніхто не підозрював, що Іван має коханку. Він відправив Іру з сином на море. Іншу жінку привів додому. Не знав, що там його чекає теща. Вона й застукала зятя з коханкою. Іра вже наступного дня додому вернулася. Подала документи на розлучення. Іван ­розкаявся. Хоче повернути сім'ю. Іра проти, не може йому довіряти. Онука я виростила сама. Його батьки загинули в аварії майже 20 років тому. Кому він треба буде, якщо лишиться без сім'ї. Невістка ніби не чує моїх благань. Навіть на поріг до себе Ваню не пускає. Суддя дав їм місяць на примирення".

Біоенергетик дістає з конверта весільне фото Івана та Ірини. Наречена худорлява. На білій сукні має червоний пояс. Взута у червоні туфлі, на шиї — червоне намисто. Іван у червоній сорочці.

— Ірина не пробачить вашого онука, але розлучення цього року не бачу. Суд затягнеться до січня. Іванові здалося, що почуття притупилися. Шукав романтики та пригод на стороні. Про це шкодує. Не бачу його у парі з іншою. Має шанс помиритися з дружиною перед Різдвом. На неї впливає матір. Будуть разом, якщо Іван винайме інше житло й переконає дружину переїхати до нього.

×