— Бери стілець, сідай біля мене, — каже українською 88-річна Антоніна Любиненко зі станиці Ахтанизівська на Кубані, у Темрюкському районі Краснодарського краю Росії. — Я хоч і балакаю, але зо мною лучче по-руськи. Так понімаю краще. Мої прапрадіди з України сюди приїхали. Мама балакала по-хохляцьки. А я ні по-хохляцьки, ні по-руськи, — сміється.
У станиці живуть майже 4 тис. людей. Тут, як і в інших станицях на Таманському півострові, збереглася балачка. Нею розмовляють переважно старші. Антоніну Василівну порадили як одну з кращих її носіїв.
Жінка сідає на ліжко. Над ним висить дзеркало, за яке запхані штучні квіти. Під ногами тканий круглий килимок. На стінах — фотокартки рідних у старих рамах. Їх господиня називає "патретами". На одному знімку в папасі батько Антоніни Любиненко. 1937-го його репресували. До вироку не дожив — не витримало серце.
— Колись ізучали український у школі, поки його не запретили у 1920-х, — згадує Антоніна Василівна. — Книжки українські повикидали. Мене записали в паспорт як руську. Так усіх писали. За хохляцьку мову нас ніхто не трогав. Старі люди ще балакають. Син мій уміє, да нема з ким. А онуки — ноль абсолютний. Що таке драбина, не знають. От ти знаєш, що таке драбина? — питає суворо.
— Знаю.
— А у нас кажуть: лізла по лєсніце — упала з драбини, — сміється. — Син мій женився на руминці, онук — на москвичці. Її батько з Мордовії, хто мої правнуки?
Обоє синів Антоніни Василівни живуть у сусідніх станицях. Пенсіонери. Один підробляє охоронцем на винзаводі. Донька померла 45-річною.
— Перевернулося все, а раньше женилися на Кубані свої зі своїми. Бувало, канєшно, що і на кацапках.
А яка різниця?
— Я в Росії жила, муж завербувався в Тулу на будівництво газзаводу. Син старший там родився. А там кацапки ліниві, нечистоплотні. Хліба не вміють пекти, пиріжків тоже — все з магазину. Я давай свої порядки наводить, — розправляє сутулі плечі. — Міжду брьовнами в хаті помазала, плитку побілила, покрасила. Пиріжків напекла, наварила. Вся деревня собіралася, бо хохлушка приїхала. Такого вони не бачили. Даже Путін, як був у нас, сказав, що на Кубані культурно, каждий дворик покрашений. У прошлом году приїжджав у наші місця з Медведєвим — наблюдали, як урожай собірають.
Ви ходили на нього дивитися?
— Та я здала дуже, — тре рукою коліно. — Нікуда носа не висуваю, даже на базар. А на Хрущова колись їздила глянуть, коли приїжджав у нашу станицю. Обикновенний чоловік, лисий. І в нас такі є. Ми ж кукурудзу вирощували, яку він любив. А він посовітував виноград. Сказав, мєсность така, що Кубань можна превратіть у совєтську Шампань. Колгоспи почали преобразовувать у радгоспи, стали садить виноград.
На Кубані досі вирощують виноград. Неподалік кілька винзаводів, найбільші — "Кубань-вино", "Фанагорія". Більшість населення працює в цій галузі. Мають виноградники вдома. Заготовляють по півтонни вина щороку.
— Я на ньому скільки здоров'я угробила, — зітхає Антоніна Василівна. — Дуже тяжело: сапать, обрізать, собрать. Робота і зімою, і літом. Не то шо у вас — женщини тіки на буряках літом работали, а до весни гуляй.
Про Україну що знаєте?
— Знаю, що ми одинакові. Онук Льоша їздив у Крим хрестить дитину в рідні. Все, як у нас, казав. Знаю, що у вас там плохо, газом страдали в прошлом году. Сестра їздить до дочки в Керч, казала, мерзли. Ви там голодаєте? — стурбовано нахиляється ближче.
Ні. Чому так вирішили?
— Казали, — махає рукою. — У Керчі заводи закрилися, роботи нема, полгорода голодні ходять. Сюда багато приїхали зароблять. Син мій Вітя поміг одній сім'ї перебраться. На Кубані робота є, якщо не ліниться.
Українські канали ловимо, но телевізор мало дивлюся. Бачити стала погано та і не понімаю по-хохляцки.
Маєте господарство?
— Нє, були свині колись. Но сказали, що чума, і дома запретили держать. Тільки на свинофермах, бо там обробляється от болячок. А, може, то спеціально так сказали, щоб самим сало продавать. Держала курей, но діти протів. Бережуть мене. Невістки каждий год хату мажуть.
Пенсія — 8700 рублів (2175 грн. — "ГПУ"). Хватає на жизнь, но я ще економлю. Набрала у ванну воду, покупалася, тут сусідка йде: "Не виливай, я покупаюся". А я потом цією водою город полила.
Кухня у вас кубанська? Що варите?
— Тебе борщом вгостить? — повільно встає. Коли чує мою відмову, вмикає електрочайник, шукає до чаю цукерки на столі біля ліків. — Да таке все, як у вас — жаркоє, голубці, налисники, пюре. Пюре — це культурно, по-руські. Раньше я казала: товчьонка. І борщ обязательно з борщевого буряка — він розовий. Як можна їсти красний? Воно ж невкусне, — кривиться.
А капусняк?
— А що то? — встає, щоб відчинити двері соціальному працівникові.
— Здравствуйте, Васильевна. Я подмету, да? — вітається невисока повна жінка середніх літ.
— Да, Валя, давай.
Та заходить до сусідньої кімнати. Через прочинені двері видніється високе металеве ліжко зі стосом подушок, накритих тюлем. Замітає і без того чисту підлогу.
— Валя, тут дівчата про капусняк балакають. Ану запиши мені рецепт, бо очок не найду. Треба попробувать.
2 
1
Коментарі