— А женщины в то время недурно одевались, — пишногруда білявка років 50 придивляється до французької бальної сукні 1910-го. Вона бежевого кольору з фіолетовими вставками. Має довгий шлейф, глибоке декольте закрите мереживом. Її та з півсотні старовинних платтів показують у столичному музеї історії Києва.
Виставку влаштувала колекціонерка 52-річна Марина Іванова. Старовинні сукні, капелюшки та прикраси збирає 30 років.
Іванова зустрічає гостей у синьому платті до коліна. На шиї звисає біле намисто. Тримає букет із дрібних квітів такого ж кольору.
— Показую сукні 1890–1930 років, — розповідає. — Цей період був найкращим для жінок. Вони розцвіли. Заможні міщанки того часу не займалися фізичною працею чи побутом. Народжували дітей, але їх виховували няньки. Жінка мала бути квіткою, до якої тягнуться чоловіки.
Вдягали красиві сукні з багатою вишивкою бісером та стразами, — додає. — Шили тільки з натуральних тканин — шовку, атласу, тафти. Любили оксамит, бо м'яко спадав та ідеально підкреслював звабливу фігуру. Таке вбрання дозволити собі могли тільки вищі прошарки суспільства — не більше 7–10 відсотків населення.
У ті часи корова коштувала 5 рублів. За простеньку повсякденну сукню треба було віддати 40. Ціна святкових сягала 500 рублів. Часто чоловіки брали гроші у борг, аби виконати забаганки коханої. Тоді з усіх сил тяглися, щоб його дружина виглядала якнайкраще. За одягом жінки судили про статки чоловіка. У когось їх було не більше трьох, а дехто мав до тисячі.
Марина Іванова підходить до манекена у фіолетовій повсякденній сукні початку 1900-х. Вона вузька у талії. Купила 30 років тому в паризькому антикварному магазині.
— Ніхто з теперішніх жінок у цю сукню не влізе, — сміється колекціонерка. — У ті часи жінки були не більше півтора метра. Мали пишні груди й осині талії — 45–50 сантиметрів. Носили взуття 33-го розміру. А ногу 35-го вважали гігантською.
Показує манекен у міському костюмі для прогулянок. Це — легка біла блузка, прикрашена мереживом з чорним бісером, сіра спідниця з довгим шлейфом та оксамитовий капелюшок з пір'ям райської пташки. На шиї — кольє з бісеру, в руках — така ж сумочка.
— Ювелірних прикрас мало бути багато, — розповідає Марина. — Під час виходу у світ — обов'язково кулони, сережки, браслети і пояс. Інколи все це купували наборами у комплекті із сумочкою. Найбільше любили срібло і бісер.
Цей комплект придбала у голландському антикварному магазині. Був у жахливому стані. Кілька місяців довелося реставрувати. Якраз у такому стані потрапляє до мене більшість експонатів.
Якось купила шифонову бальну сукню. Спереду була велика дірка, половина мережива пожовтіла від старості, і майже весь бісер обсипався. Деталі довелося замовляти в антикварних магазинах за кордоном. Півроку чекала, доки знайдуть. А потім ще рік приводила сукню до людського вигляду.
Майже завжди куплені речі мають неприємний запах плісняви. Щоб позбутися його, пересипаю сіллю.
Більшість речей беру за кордоном, знайти їх в Україні практично неможливо. Раніше коштувала дешево, бо ніхто ними не цікавився. Тепер люди звернули увагу на вінтажний стиль, і ціни стрімко ростуть. Років 10 тому в якійсь антикварній крамничці купила прикрашену пір'ям сукню за 400 доларів. Нещодавно бачила схожу на інтернет-аукціоні з початковою ставкою півтори тисячі.
15 тисяч доларів коштує найдорожча сукня у колекції Марини Іванової. Її пошили з шифону 1904 року.
Виміняв сумку на буханку хліба
У Марини Іванової є кількасот старовинних суконь та прогулянкових комплектів.
— Моя колекція почалася з двох капелюшків, — розповідає. — Наприкінці 1970-х подруга вирішила звільнити гараж від сміття і попросила допомогти. Спалили з десяток коробок зі старими сукнями. До кожної були рукавички, сумочки і туфлі. Кидали коробки у вогонь і казали: кому цей непотріб зараз потрібен?
Додому повернулася з двома красивими капелюшками, сплетеними якимось незвичним способом. Рука не піднялася кинути у вогонь. Вдома повісила їх на цвяхах. Друзі приходили і казали: "У мене вдома таке ж добро пилом припадає. Давай принесу". За рік стіна була завішена капелюшками. Після того почали з'являтися прикраси, сумки та сукні.
Один ветеран подарував сумочку, що належала Єві Браун. А сусідка віддала сумочку графині Браницької. У неї працювала тітка.
Якось подзвонив чоловік і сказав, що хоче передати сумочку дружини. Розказав, що під час війни на два дні приїхав додому у відпустку. Мав буханку хліба. По дорозі обміняв її на жіночу сумочку, бо хотів привезти коханій подарунок.
4 
1
Коментарі