Художник Олег Смаль, 46 років, запросив до своєї трикімнатної хрущовки на Русанівському масиві. Зустрів у джинсах і червоній футболці. За ним довговолоса брюнетка — дружина Ганна, 46 років, і 15-річний син Юрій. На футболці в господаря портрет бородатого чоловіка у капелюсі й слово "клошар".
— По-французьки "бомж", — пояснює Олег. — Якось ішов по Єлисейських полях, а на газоні бомж спить. Поруч мобіла лежить за 500 баксів. У нас бомжами стають від злиднів, а там це стан душі.
Він дістає з полиці невеличке погруддя з червоної глини — шарж на Леоніда Кучму. У скульптури великий ніс і посмішка від вуха до вуха.
— У мене Кучма ще великий був, — хвалиться. — Два тижні ліпив його на кухні. Дружина казала: "Прикрий чимось, бо мене знудить". Потім повіз запікати в пічці до скульптора Гончарова. Кучма переходив із рук в руки. Кажуть, перед президентськими виборами його подарували на день народження голові "Ощадбанку" Олександрові Морозову.
Смаль приносить із кімнати сина стос карикатур. Розкладає на підлозі.
— Колись мене потурили з газети "Київпост", в якій пропрацював сім років. Редактор сторінки Юан Макгафі сказав: "У меня для вас неприятная новость, — Смаль імітує акцент іноземця. — Издателю не понравилась ваша карикатура: вы изобразили Кучму похожим на пьяницу".
Олег запрошує на диван, застелений рожевим покривалом. Кімната від підлоги до стелі заставлена книгами.
— Друга кімната теж, — пояснює Смаль.— Ми сімейка Адамсів — божевільних.
— Я філолог, люблю класику, а Олег — фантастику, — додає дружина, сідаючи поруч на стілець.
Малюєте карикатури на дружину? — цікавлюся.
— Каже, що рука вже не так стоїть, бо зіпсував смак на політиках, — Ганна сором"язливо усміхається.
Смаль кладе у філіжанку кави дві ложки цукру.
— Якби в армії не служив, то карикатуристом не був би, — розповідає про себе. — Коли приїжджала перевірка, солдатів наряджали офіцерами. Самі офіцери були алкоголіками: ні крос не могли здати, ні підтягнутися. Я малював п"ятиметрових Ленінів на фанерах. У клубі за портретом Леніна ми ховалися і пили портвейн. Там ще й розбитий рояль стояв. Один хлопець міг на ньому і рок-н-рольчик збацати.
Він кладе собі шматок рулета з полуничним кремом.
— Першу карикатуру надрукував у газеті "Радянська Волинь". Прийшов до мене місцевий поет. Як положено, п"яниця, одноногий. Схожий на Єсеніна. Посварився з батьком, залишився спати на вулиці й ногу відморозив. Попросив намалювати кілька карикатур: "Одна — гонорар тобі, а друга — мені, на чорнило".
У дверній проймі висить вісім дипломів.
— Насправді їх десь 30, — каже Смаль. — На І конкурсі карикатури в Тегерані отримав першу тисячу доларів. Рік пробігав по кабінетах за грошима, не давали.
Українські карикатуристи найвидатніші у світі, — каже переконано Смаль. — За 15 років — майже 600 призів. У Радянському Союзі вміли творити без слів.
Дантес — ставленик НАТО
Питаю, чи багато платять карикатуристу.
— Карикатуристам, які малювали Магомета, заплатили по 200 доларів. А в нас дають доларів 25–50.
А хтось пропонував гроші, щоб викупити свій портрет?
— Я намалював Мішу Бродського, який торгує своїми яблуками. Йому не сподобалося. Кажу: заплатіть гроші й гарантую, що ви її ніде не побачите. Заплатили якісь копійки. А тоді Бродський попросив помалювати на з"їзді партії "Яблуко". Потім жахнувся: "Боже, это же Нюрнбергский процесс".
Дружина поглядає на годинник.
— Якщо хочеш, можеш дивитися футбол, — дозволяє їй Смаль.
Кого легше малювати: чоловіків чи жінок?
— Чоловіків: намалював носа більшого, і готово. Агентура доносила, що Кучма кидався газетами з моїми карикатурами. А Тимошенко я сказав: не знаю, як у вас складеться, але на Українську повстанську армію тисяч 200–300 наберете. І накаркав. На виборах мене звідусіль прибрали. Газета "Свобода" перетворилася на агітку Тимошенко. А коли вибори закінчилися, мені подзвонили, щоб знову приходив.
— З Нового року сидів без роботи, — скаржиться Ганна.
— Моє досьє є в спецслужбах десь із 1982 року. В армії два місяці служив у штабі. Раптом кинули мене в грузовик і завезли в піхоту. Полковий комсомолець пішов дізнаватися про мою репутацію. "Смаль? Он у нас проходит по категории потенциальных врагов народа", — пояснив начальник особого отдела дивізії. Просто сім"ю мами колись розкуркулили і вивезли в Сибір. Знаю своїх предків із кінця XVIII-го сторіччя, — каже. — Один дід в армії Леніна воював. Другий з Петлюрою зустрічався, коли той приїжджав солдатів вербувати. Сім"ю дядька в селі досі Керенськими звуть. Бо дядько Ілько був у охороні Керенського. Куди корова пішла? — До Керенських.
Дружина підказує ідеї?
— Про дні Пушкіна в Донецьку намалював карикатуру — бюст письменника і фрази: "Шурик, мы с тобой", "Пушкин в натуре", "Арапский — второй государственный". А про Дантеса дружина підказала: "Дантес — ставленик НАТО". У редакції заявили, що ці слова заслуговують на окрему премію.
Хочу якусь книжку пригодницьку для дітей написати, — зітхає Смаль. — А поки що надгробки проектую. Мрію будинок побудувати. Я ж архітектор. Хрущовка для архітектора — жах.
Із кухні виходить син.
— Юрій захоплюється хімією, — хвалиться батько. — Ще до експертизи казав, чим Ющенка отруїли. Подивився в довіднику, що найотруйніша речовина — діоксин.
Смаль пропонує провести мене до маршрутки.
— Післязавтра поїдемо сім"єю на два тижні в Ялту. Це перша відпустка за 16 років.
1959 — народився в селі Чаруків на Волині
1977 — у газеті "Радянська Волинь" надрукував першу карикатуру
1982 — Прикарпатський воєнний округ
1988 — закінчив Київський інженерно-будівельний інститут, факультет архітектури
1989 — одружився з Ганною
1990 — народився син Юрій
1993 — переміг на конкурсі карикатури в Ірані
1999 — майор Національної гвардії подав на Смаля позов на суму 120 мільярдів гривень
2 
1
Коментарі