Черкасець Сергій Зрюкін, 45 років, у Дніпрі на глибині 25 метрів полює на рибу. Півтора року тому на дні ріки знайшов кістки та бивні мамонтів.
На темному "фольксваґені" їдемо до центру міста — там офіс його фірми "Зрюкін".
— Третина кісток лежить у підвалі, — каже Сергій. — Решта на дачі в гаражі.
По дорозі автомобіль зупиняє чоловік у дублянці.
— Едік, я зайнятий, — відказує Зрюкін. — Пірнати я почав 15 років тому, — повертається до мене. — За три тисячі доларів купив гідрокостюм, балони з повітрям. Полюю на сомів, коропів, судаків із рушницею. Інтересно з великою рибиною під сто кіло поборотися. Улов знайомим роздаю. В одному місці на дні, я впевнений, русалка живе. Постійно відчуваю, що хтось дивиться у спину.
Спускаємось у підвал. У кінці коридору — кімната в кахлях. У ній дві купи коричневих скам"янілих кісток.
— Це бивень дорослого мамонта, — торкається товстої, схожої на вигнуту трубу кістки. — З рогами — черепи турів. Ось щелепи північного оленя. А отам, — показує камінь із глибокою заглибиною в центрі, — первісні люди видобували вогонь.
Сусідня кімната завалена будматеріалами. Посередині — пластмасовий круглий стіл, які ставлять у кафе. На ньому — попільничка з недопалками. Господар заварює чай.
Мене двічі під лід затягувало
— Знайомі хлопці якось знайшли на дні шматок кістки. Дивимося, наче від мамонта. А я це місце добре знаю. Вода взимку над ним ніколи не замерзає. Пірнув глибше. Течія сильна. От кістки й намило. Знайшов бивень. Розкопав пісок садовою лопаткою, мотузками обмотав. З напарником Геннадієм цілу купу кісток підняли. Я зрадів — готовий був ці кістки розцілувати. А недавно знайшов місце, де цілий скелет мамонта лежить.
Запалює цигарку "Мальборо" і стає на порозі. Випускає дим у коридор.
— 20 років тому неподалік вирили якісь три кістки, то музей на тому місці побудували. А тут цілий скарб, і ніхто не зацікавився! — дивується. — Я друзям кістки пороздавав, музею подарував. Хочу дерев"яну статую знайти: ці ж первісні люди поклонялися богам. Добре зароблю на ній.
На тумбочці дзвонить телефон.
— Нікого нема, дзвоніть завтра, — кладе слухавку. — На роботу хлопець проситься. Візьми, а як до діла, то робити нічого ніхто не хоче. Починаю день з того, що матюкаюся на працівників. П"ять заступників, але поки сам усього не припильную, діла не буде.
Розповідає, що керує підприємством, яке виготовляє дерев"яні шпали для залізниці. А раніше тримав ресторан.
— Той бізнес не пішов, каструлі ми викинули, — каже. — Дружина Маргарита, 40 років, тепер здає частину приміщення під магазин одягу.
Через кістки з нею не сваритеся?
— Вісім років тому взимку, — згадує, закурюючи наступну цигарку, — ми з друзями пірнали. Бориса — одного з них — течія віднесла до берега. А там — лід. У балонах повітря мало лишилося. Витягнув ножа, а той об кригу зламався. І все, — робить довгу паузу. — Тепер дружина боїться мене відпускати. Двічі мене під лід затягувало, але якось вибрався. Ми з нею не сваримося. Їй краще, щоб я пірнав, чим напивався. Три роки не п"ю.
Вона не пірнає?
— Ні, квіточки, пальми вирощує. У нас дача в селі Хрещатик є, за 50 кілометрів від Черкас. Три собаки там живуть. Вівчарка сторожова, дворняжка і чіхуахуа. Цей собачка кишеньковим мав бути, а він так вимахав, — сміється. — Їх охоронці вигулюють.
Після армії я таксував
Розповідає, як познайомився з дружиною.
— Після армії я таксував, — знаходить у шухлядці столу пакет із льодяниками. Вкидає одного до рота. — Їздив на своїй "вісімці". Раз дивлюся: дівчина в курточці на зупинці стоїть, автобуса дочекатись не може. Підвіз, а потім стежив, якою вулицею йтиме, щоб ще підвезти. Тоді в магазинах і цукерок купити не можна було, все по талонах. А я діставав на ринку, грошей мав багато.
Хвалиться, що має трьох синів. Старший Роберт — в армії.
— Хай автомат учиться в руках тримати, нічого за материну спідницю триматися. І середній з молодшим підуть, — каже сердито. — Сини теж пірнають, але глибоко їх не пускаю.
Виходимо з підвалу. На вулиці темно.
— Сьогодні не пірнав, тільки побігав уранці. Піду в більярд пограю.
1960, 27 грудня — Сергій Зрюкін народився в Черкасах
1979 — закінчив Черкаське училище гідромеліорації
1980–1982 — служив у Афганістані
1984 — одружився з Маргаритою, за фахом вона — енергетик
1985 — народився син Роберт
1987 — з"явився на світ син Артур
1991 — почав пірнати в Дніпрі, отримав посвідчення водолаза; створив підприємство "Зрюкін"
1993 — народився син Георгій
2004 — на дні Дніпра знайшов стоянку первісних людей
2 
1
Коментарі
1