10 вересня у селі Кантакузівка Черкаської області поховали письменника Сергія Плачинду. Він помер 8 вересня у Києві на 86-му році.
— Останні роки батько хворів, — розповідає донька, журналістка 46-річна Галина. — Різке погіршення сталося три роки тому. Тоді знепритомнів на вулиці. Чужі люди привели його до тями. Поклали у районну лікарню. Думаю, у батька стався інсульт. Але нічого толком не діагностували. Почали відмовляти ноги. Останні три місяці він не вставав.
У вівторок з 10.00 з покійним прощаються у столичному Будинку письменників. Чорна труна закладена хризантемами, гвоздиками та айстрами. Письменник 84-річний Юрій Мушкетик хустинкою витирає сльози. Донька Леся одружена із сином Плачинди 58-річним Володимиром. Він працює у посольстві України в Саудівській Аравії.
— Із Сергієм Петровичем разом училися в Київському університеті на відділі української філології, — розповідає Мушкетик. — Він був патріотом, а за правду життя міг віддати. Студентом йому запропонували написати нарис про двічі героя соцпраці Озерного в газету "Колгоспник України". Сергій поїхав у той колгосп. Увечері повернувся: "Не буду про нього писати. Це не герой, а дута фігура".
Народився на хуторі Шевченко Новоархангельського району Кіровоградської області в селянській родині. Пережив Голодомор і німецьку окупацію. Школярем працював токарем у радгоспі. Згодом влаштувався у районну газету.
У своїх книжках зазначав, що історія українського народу починається ХХ-XV ст. до н. е. Стверджував, що Україна — центр Всесвіту.
— Багато людей вважали його ідеї бредовими. Але всі вони були перевірені та підтверджені фактами, — каже Галина. — В будні ходив на роботу, а вихідні проводив у Центральній науковій бібліотеці. Мама просила: "Сергію, хоч у неділю побудь удома". А він лише сміявся у відповідь. Ходив туди, як на роботу. Приходив першим, а йшов останнім.
Сергій Плачинда 59 років прожив у шлюбі з коректором Ганною Василівною. Разом навчалися в університеті, побралися по закінченні. Вона померла торік у грудні.
— Був непрактичною людиною, — розповідає донька. — Весь побут лежав на маминих плечах. Вона стригла батька, купала, підрізала нігті, терла п'ятки. Фактично він був її четвертою дитиною. Разом із мамою прокидалися о п'ятій ранку і зразу починали про щось говорити. Я питала: "Мамо, ну хіба за 60 років спільного життя ви не наговорилися?" Вона казала: "Не знаю. От говориться і все".
Коли батько втрачав роботу, жили на мамину зарплату, 130 рублів. Жодного разу цим не дорікнула. Розуміла, що він не винен, це система намагається знищити його. 1985 року на нашій дачі в Академсадах, у Броварському районі, підклали бомбу. Батька вберіг Бог. Коли стався вибух, він вийшов на подвір'я. Із вхідними дверима відлетів на 20 метрів. Залишився живим, але після того мав проблеми із зором. За кілька років один кадебіст у відставці розказав, що то зробили спецслужби. У них був план по недопущенню розвалу Радянського Союзу. Батько сприяв його розпаду.
Калганівку називали "плачиндівка"
У Сергія Плачинди було троє дітей. Старша донька Марія померла 2008-го на 51-му році життя від серцевого нападу.
— В нас у квартирі на вулиці Гончара, 52 часто збиралися гості, — згадує донька Галина. — У 1960-1970-х приходили Іван Драч, Микола Вінграновський, Євген Гуцало, Леопольд Ященко. Мама частувала їх домашнім фруктовим та виноградним вином. А тато готував калганівку. Її всі називали "плачиндівка".
Дітей за стіл не пускали. Але ми любили слухати, як вони співають українських пісень. Коли гості розходилися, батько брав мене на копки-баранки і катав по квартирі. З дітьми проводив час рідко, бо їздив у відрядження, сидів за книжками. Любив гуляти Голосіївським лісом, Володимирською гіркою, у Видубицькому монастирі. Був геніальним оповідачем. Під час прогулянок розказував, як хрестили киян. Ця картинка досі стоїть перед очима.
3 
1
Коментарі