"Наша водонапірна башта не сьогодні-завтра може упасти. Вона мала по йомкості — 16 метрів кубічних. Як усі відкривають крани після обіду, дві вулиці без води", — скаржиться в листі до редакції Василь Савош, 54 роки, із села Галяве Чорнухинського району на Полтавщині.
У селі 170 дворів і 450 жителів. До централізованого водопостачання під"єднані 140 дворів. Жителі ратують за те, щоб поставити ще одну водонапірну башту. Нова конструкція коштує 35 тис. грн. Таких грошей у районному бюджеті нема.
Біля сільського магазину зібралися близько 30 людей, переважно пенсіонери.
— Років через п"ять-шість водопостачання в нас стане аварійним, — припускає Володимир Курінський, 46 років, голова Кізлівської сільської ради. На її балансі знаходиться водогін Галявого. — Труби треба буде міняти. Поки що вода є круглосуточно від артезіанської свердловини. Але насос рік пропрацював і вийшов із ладу. От скажіть, Григорівна, як у нас із водою? — звертається до жінки поруч.
— Та погано, — махає рукою Ніна Зозуля, 69 років. — Нещодавно цілий тиждень не було. А я стара, з колодязя вже не витягну. Та й рука поламана. То в сусідів допомоги просила.
— Вода в нас харашо іде, тільки ламається часто. Труби не годні, їх часто прориває. У цьому році за літо тричі рвало, — додає 54-річна Ольга Буряк із вул. Польової.
Водопостачання в Галявому збудували понад 20 років тому. Коли розпався місцевий колгосп, його передали на баланс Кізлівської сільської ради. На місяць жителі платять за воду 1,5 грн з особи, 2 грн за корову і 1 грн за коня. Скаржаться, що, крім цього, збирали гроші чотири рази.
Вода в нас харашо іде, тільки ламається часто
— Вони постійно збирають гроші на насос, — обурюється Наталія Пляшечник, 40 років. — А він три дня поробить і ламається. Ось зараз збирають. Місяця три назад по сім гривень здали.
Коли води у кранах немає, люди тягають із колодязів. Завідувачка клубу 60-річна Валентина Овчаренко живе на вул. Сумській. Її хата підключена до водопостачання, але у дворі є колодязь.
— У мене, бува, й черга збирається. Хто машиною, хто санками, хто велосипедом. Ось недавно люди два тижні і дньом, і вечером по воду ходили, — каже Овчаренко. — Але ж нею не помиться, нічого. Вона щьолочна. У чайнику на палець накипу збирається.
Люди розказують, що проблеми з водою мали постійно. Але раніше їх виручала водонапірна башта колишньої ремонтно-транспортної бригади. Два роки тому підприємство викупив приватний інвестор і облаштував там лісопильню.
— Ту водонапірну башту використовували в технічних потребах, — говорить Василь Савош. — Власник її порізав і здав за 900 рублів на чермет.
На її місці нині двометрова яма. Сюди й хочуть поставити нову башту. За півтора кілометра від села, на території асфальтобетонного заводу, лежить стара 15-тонна водонапірна башта. Більшість жителів згодні, щоб її викупити і встановити в селі.
— Вона зроблена з оренгоївської труби. Якщо її поставити — праправнукам хвате, — упевнений Василь Савош. — Вона на дев"ять кубів більша від нашої. Тиск води на все село буде кращий.
— Це не башня, а колона для переробки бітуму, — пояснює голова сільради Курінський. — Лежить там 17 років як металобрухт. Вона коштуватиме десь 15 тисяч гривень. Та її можна використати під водопостачання. Належить вона обласному автодорожньому управлінню. Люди зверталися до райдержадміністрації. Курінський каже, що там начебто пообіцяли оплатити 13 тис. — Якщо не вистачить, дозбираємо з людей. Але немає гарантії, що башню цю нам продадуть. Потрібен дозвіл облавтодора. Щоб її привезти, треба 3 тисячі гривень десь, а на встановлення — ще дві.
Райавтодор може продати трубу
— До мене звернувся кізлівський сільський голова Володимир Курінський, — каже головний інженер філії Чорнухинського автодору Володимир Іванов, 43 роки. — Райавтодор сам башту продати не може, бо вона у власності державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України". Документи з продажу башти готуватиме обласний автодор і відправлятиме їх до Києва. Там мають дати відповідь. Думаю, що згода буде. Бо підлаштувати башту під наші об"єми роботи неможливо, вона застаріла.
Башту оцінюватиме незалежна комісія.
— Хто їм має давати гроші? — обурюється по телефону голова Чорнухинської райдержадміністрації Борис Лисенко, 47 років. — Питанням водопостачання та водовідведення має займатися сільський голова. Нехай сільрада й купує. Я не повинен із районного бюджету фінансувати села, цього не буде. У нас є освіта, медицина, культура, територіальний центр, яким теж потрібні гроші.
2 
1
Коментарі