До Києва з антрепризою приїхала російська актриса Ніна Русланова, 65 років.
— Приходьте завтра в готель "Україна", зустрінетеся з Руслановою, — подзвонили мені з театральної компанії, яка привезла спектакль.
— Кажуть, вона не любить журналістів, — відгукнулася я.
— Це неправда, — запевнила мене співрозмовниця.
Ніна Русланова з"явилися на зустріч без запізнень, з колежанкою — Мариною Яковлєвою, 46 років, яка майже не долучалася до розмови. Ніна Іванівна прийшла в чорній блузі в горошок і чорних спідниці та хустці, Яковлєва — у трав"янистого кольору в"язаній кофтині. Обидві були в чудовому настрої.
Пані Ніна розповіла про антрепризу, з якою приїхала:
Карцером служив льох, де зберігали картоплю
— Як завжди, був такий цейтнот! — зізналася вона. — Актори — з різних театрів, до всіх треба підлаштовуватися. А в мене занедужала донька, Олеся, — крупозне запалення легень. І потрапила в реанімацію. Я боялася, що моя дівчинка помре. Що робити? Якщо сидіти весь час із нею — підведу колектив. Я моталася між репетиціями та лікарнею. І спектакль випустили, і дочка, слава Богу, одужала.
Маєте друзів серед київських акторів?
— Раніше їх було багато, а тепер розгубила, через нестачу часу. — Вона покрутила в руках мобільний телефон, що лежав на столі, й продовжила:
— Це ж треба передзвонюватися, писати. А я ледача. Дружила з режисером Гришею Кононенком, ще з Харківського театрального інституту.
І признається, що й не збиралася бути актрисою.
— Після восьмого класу освоїла спеціальність штукатура-маляра. З подругою по гуртожитку ділили одне пальто на двох, щоб узимку по черзі бігати у вечірню школу. Але зрозуміла, що так далі жити не можна, і поїхала до Харкова — у театральний інститут.
Народилася Русланова на Харківщині — у містечку Богодухів. Дитинство провела у Харкові. Двомісячним немовлям потрапила до одного з харківських дитбудинків. Каже, що жила аж у шести. Там часто бували вечори художньої самодіяльності. Їй тоді було років п"ять чи шість.
А день народження я собі вигадала сама!
— Я співала, читала вірші... Директор дитбудинку дуже любила ці концерти. Бувало, в залі сиділа тільки вона. Якось я наступила на цвях і пробила ногу, — пригадала пані Ніна. — Мене відвезли до лікарні. І ось приходить до мене в палату ця директриса...
Русланова на хвилинку замовкла.
— Поява високого начальства для вихованців інтернату означала або покарання, або догану, — продовжила. — Усі боялися потрапити в карцер. Карцером служив льох, де зберігали картоплю. "Як твоє прізвище?" — питає мене. "Не знаю", — відповідаю. "А знаєш таку відому співачку Лідію Русланову?" Звісно, я про неї чула. Директорка погладила мене по голові й сказала, що відтепер я також носитиму прізвище Русланова.
А вже день народження я собі вигадала сама! — додала гордо. — 5 грудня, за часів Сталіна, День Конституції — вихідний.
Ще навчаючись у театральному училищі ім. Щукіна в Москві, 1967 року Русланова знялася у фільмі "Короткі зустрічі" українського режисера Кіри Муратової. У неї, до речі, знімається й досі. Остання спільна робота "Настроювач" отримала немало призів на різних кінофестивалях.
Ви знялися у 80 фільмах. Непросто знаходити спільну мову з партнерами?
— Були дуже складні партнери, а бували й легкі. От Станіслав Любшин мав легкий, хоч і примхливий характер. Така він людина, а професіонал — чудовий... Андрій Миронов теж був чудовим партнером... Володю Висоцького пам"ятаю погано, з ним була моя перша стрічка. Запам"яталася сама лише зустріч. З молодих люблю Георгія Делієва (лідер комік-гурту "Маски-шоу". — "ГПУ"). Він відчуває партнера, кажучи по-українськи, "шкурою".
Це було так нудно, з чужими людьми... Вони п"яні — я твереза
Вам до вподоби сучасний кінематограф?
Відповідаючи, вона подається всім тілом уперед.
— Коли я дивилася фільм "Доля людини"... І коли показували момент, де хлопчик каже: "Папка, папка! Я знал, что ты меня найдешь", — у мене завжди пробігали мурашки по спині. Це кіно знаходить відгук у моїй душі. А коли дивлюся нинішнє, мурашок немає. "Ночной дозор" — це не про життя, не про нас, а про якихось незрозумілих людей, які мені не ці-ка-ві, — останні слова акторка вигукнула по складах.
Як зустрічатимете Новий рік?
— Найкраще нічого не планувати, — зізналася. — Якщо наперед загадуєш, завжди погано виходить. Якось мене запросили вести новорічний вечір у будинку відпочинку. Я прокляла все на світі! Це було так нудно, з чужими людьми... Вони п"яні — я твереза. Це кошмар!
Попрощавшись, Русланова й Яковлєва повернулися в номери. Їм запропонували вечерю в ресторані, проте актриси відмовилися. Мовляв, був надто щедрий обід. Зате відвідали суші-бар "Тампопо". Із собою їм там дали пакунки з гостинцями. Яковлєвій дісталися суші, а Руслановій — хліб із салом.
— Коли ми приїхали в суші-бар, — розповіли організатори, — Ніна Іванівна трохи засмутилася: "Я так хотіла борщу з пампушками й салом..." От їх і принесли спеціально для неї.
1 
1
Коментарі