Наприкінці грудня 1919-го президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський пішов за кума до свого сусіда, Пилипа Бондаря.
— Батьки жили тоді в Києві. Батько Пилип Арсенович був військовим — ад"ютантом воєначальника Ступіна із команди Грушевського. А мама Євдокія Ісаківна служила хатньою робітницею в професора медицини Пожарського, — розповідає Ольга Бондар, 89 років. Хрещениця Грушевського живе у Вінниці на Хмельницькому шосе. — Коли я народилася, батькам дали квартиру на вулиці Велика Підвальна, якраз навпроти пам"ятника Богдану Хмельницькому. Сусідом зверху, на другому поверсі, був Михайло Сергійович.
Ольга Пилипівна чепуриться, просить дочку Тамілу подати вставні зуби.
— Часи тоді були нелегкі: голодно, холодно. Мама пригадувала, що Грушевський увесь час працював. Інколи заходив до нас, казав: "Запрацювався я сьогодні, нічого ще не їв. Дуню, чи не буде у вас кип"ятка на чай?" Мама підгодовувала його. Грушевський завжди питався: "І як поживає моя похресниця?" Мати розповідала, що подарунки мені приносив, а я цього не дуже помню. Але врізалося в пам"ять його повернення з еміграції 1924-го. Мама показала елегантно одягненого чоловіка і сказала, що це мій хрещений. Грушевський підійшов, щось розпитував. Мені він сподобався. Волосся мав русяве, очі виразні. Був з короткою бородою — не такий, як тепер малюють на грошах.
Каже, що Грушевський називав батька "земляком".
— У нас удома було фото із власноручним написом Грушевського "Дорогому землякові Пилипові". У війну мама закопала його із документами на городі, засіяла конюшиною. Німцеві-фуражиру закортіло вкосити коням трави. Мама налякалася, вихопила із його рук косу, мовляв, я сама. А потім викопала ті папери та спалила.
Ольга Пилипівна 45 років учителювала, має звання "відмінник освіти". Викладала українську мову та літературу в селі Михайлівці Мурованокуриловецького району на Вінниччині. На пенсію пішла із посади завуча Осолинської школи в Літинському районі.
— Мама в нашому роді найстарша, — приєднується до розмови донька Таміла Смаглій, 69 років. — Останні два роки трохи здала, перехворіла на інсульт. Може не пам"ятати, що сьогодні було, а що колись діялося — добре згадує.
— Коли в 1924-му через голод переїхали в Михайлівці, хрещений умовляв батька не робити цього, — продовжує Ольга Пилипівна. — Казав, що місто в будь-якому випадку виживе. Але батько не послухав поважного кума. Потім жалкував. У Михайлівцях отримали півтори десятини землі. За ту землю мамі довелося занести старості села 18 простирадл, які ткала собі у придане, і смушеве пальто. А коли селян насильно загнали в колгосп, у нас забрали корову, коня, воза. Батько раз обмовився, що Грушевський одобрив, що не вступив до колгоспу.
Казав, що місто в будь-якому випадку виживе
В Ольги Пилипівни четверо дітей. Тамілу, Олександра та Галину народила від Феодосія Смаглія. У 1943-му він пропав безвісти на фронті.
У другому шлюбі із Григорієм Пивоваром народила доньку Людмилу. Має п"ятеро онуків і сім правнуків.
— Діти добрі в мене, — каже Ольга Пилипівна. — Усі грамотні, інститути покінчали. Таміла до пенсії економістом у статуправлінні працювала. Саша академік, професор Житомирського агроекологічного університету. Люда — районний педіатр у Крижополі. Старші онуки теж вищі школи покінчали. А найменший Андре — ми його так називаємо, бо родився в Португалії, — цього року пішов у перший клас.
1919, 29 грудня — Ольга Бондар народилася в Києві. У куми батьки взяли сусіда, президента УНР Михайла Грушевського та Марію Нікітіну, дружину батькового товариша — військовослужбовця
1924 — родина переїхала в с. Михайлівці Мурованокуриловецького району на Вінниччині
1938 — вийшла заміж за Феодосія Смаглія, за рік народила Тамілу, у 1940-му — Олександра, у 1942-му — Галину
1943 — чоловік пропав безвісти на фронті
1953 — вийшла заміж за Григорія Пивовара; за 2 роки народила доньку Людмилу
1961 — вступила до Вінницького педінституту
1970 — вийшла на пенсію
2005 — переїхала жити до доньки Таміли у Вінницю
3 
1
Коментарі