— Не вперше подорожую Україною. Минулого року з другом пройшли на байдарках від села Грем'яч на Чернігівщині до Очакова Миколаївської області. Тепер вирішив проїхати велосипедом уздовж України, — каже 29-річний Віталій Острянин із Полтави. 23 червня почав подорож "Вишиваним шляхом" — туристичним веломаршрутом від селища Рання Зоря в Луганській області до міста Чоп на Закарпатті. 13 серпня подолав 3 тис. км, дістався Львова. На кілька днів зупинився в місті.
— Коли люди чують, що їду зі сходу, запитують — що там відбувається? Сподіваються на краще, чекають закінчення війни, — продовжує. — Але я там бачив лише кілька блокпостів на безпечній території. На територію бойових дій не їхав.
У Житомирській області поблизу Коростишівського кар'єру почув крики "стійте!". Двоє малих хлопців наздоганяли мене велосипедами. У руках тримали по шльопаку, що я загубив.
У селі Гоголеве на Полтавщині пробив колесо. В одного діда із загіпсованою ногою спитав, де в селі шиномонтаж або майстерня. Він звівся на милиці, поскакав на одній нозі по насос. Ще й накачав мені камеру.
У Полонному Хмельницької області незнайома дівчина нагодувала. Її сусідка-баба пригостила кавуном. Керівник музею фарфорових виробів безкоштовно провів екскурсію.
10 липня святкував день народження. Цього дня опинився в Лубнах на Полтавщині, в родині бджоляра. Дід Михайло розбирав вулики, його жінка качала з рамок мед. Я їм допоміг. Подарували півлітра меду. Це одні з найприємніших людей на моєму шляху.
Продавщиця на Луганщині порадила їхати в Європу, коли почула мою українську. Відповів, і так у Європі. Добре, що зараз такі люди на сході України — скоріше винятки. В основному там живуть патріоти. Просто не люблять нинішню владу.
А от в селі Ніжиловичі на Київщині зустрів дивного чоловіка. Мовляв, краще я лежав би на дивані й телевізор дивився.
Проте більшість людей мене підтримують. Інколи гроші дають — хто 20 гривень, хто 100.
Віталій узяв із собою намет, спальник, каремат, казанок, кілька комплектів одягу, телефон, фотоапарат, зарядні пристрої, гроші, "аптечку" для велосипеда та для себе, сопілку. Витрачає 50–70 грн на день. Купує харчі, іноді — квитки до туристичних об'єктів. Ночує переважно в наметі. Кілька разів зупинявся в монастирях.
— У Гурбинському чоловічому монастирі на Рівненщині спитав, чи можна погрітися, — говорить Острянин. — Монахи одразу запросили на ніч, а потім — ще й на другу. Навіть не спитали, яку релігію сповідую. Виділили кімнату в будинку при монастирі, де самі мешкають.
У рясу вбиралися лише на службу. В інший час ходили в шортах і футболках. Хтось на кухні працював, хтось — за покупками поїхав, інші прибирали. Я напрошувався допомагати — чистив овочі на борщ, разом ліпили вареники.
В Унівській лаврі на Львівщині також прихистили одразу. Один монах показав територію храму, розказав його історію. Уранці давали харчі з собою, але я не взяв.
В інших випадках розкладав намет. Було страшно спати лише перші три дні. Колись прокинувся від кроків. Виявилося, поставив намет на території хати, що була крайньою в селі. Господар ходив у дворі.
Їжу готую на вогнищі. Збираю хмиз, грію воду з колодязя чи джерела. В основному варю каші — вівсяну, гречку, пшоняну. Іноді беру супи у брикетах. Їм овочі, вишні, шовковицю, абрикоси. Часто люди дають воду, сало, пиріжки, консерви, вафлі.
Купаюся та перу у водоймах. Вже скупнувся в 33 річках та озерах. Найбільше подобаються річки на Полтавщині — Коломак, Ворскла, Котелевка. Купався у Західному Бузі. Він чистий, але холодний.
Найкрасивіше місце на "Вишиваному шляху" — Трахтемирівський півострів. Розташований біля Канева, на межі Київської та Черкаської областей. Там неймовірна природа. На одному з хребтів попереду — Канівське море, справа і зліва — гори.
Найбільше за день Віталій долав 166 км. Подорож планує завершити до річниці Незалежності.
3 
1
Коментарі