"Дружина хворіє понад 30 років, — пише 53-річний Микола з Черкас. — Спочатку були головні болі, а потім почалися приступи. З роками з'явилися гіпертонія, цукровий діабет, остеохондроз. Їй виписують ліки, але вони мало допомагають. Тепер мігрені у доньки. Що робити й до кого звертатися?"

Листи коментує київський біо­енергетик Мирослав Олійник. Сканує долонею фото двох білявок — матері й доньки. Старша жінка в кашеміровому пальті, молодша — у спортивному костюмі.

— Запишіть доньку й дружину на прийом до остеопата. Проблема у шийному відділі хребта. Кілька сеансів допоможуть зняти защемлення й забути про мігрені надовго. Цього року на вашу родину чекають приємні зміни. Отримаєте запрошення на нову посаду. Восени зробите покупку, яку давно планували.

"Синові Юрію 41 рік, а він досі не має сім'ї, — розповідає в листі 70-річна Валентина Андріївна із Полтавщини. — Не ледачий, має добре серце, веде домашнє господарство, любить працювати на землі. Живемо вдвох у селі. Як він був малий, у нас помер дід. Коли його рядили, не було натільного хрестика. Я була така перезбуджена, що, не подумавши, повісила Юриного дитячого хрестика на покійника. Через багато років зрозуміла, яку помилку зробила. Мабуть, тим вчинком запечатала судьбу синові. Чи є якийсь обряд, щоб виправити це? Чи буде в нього дружина? Чи діждуся я внуків?"

На світлині — чоловік у джинсах і синій футболці сидить на шкіряному дивані.

— Натільний хрестик, який отримуємо після обряду хрещення, має велику силу й оберігає все життя. Виправити помилку можна. Придбайте у церкві хрестик, освятіть і попросіть сина носити його. З парубоцтвом прощатися не хоче. Бачить гіркий досвід друзів, які невдало одружилися, і боїться вляпатися у таку саму історію. Міг створити щасливу сім'ю у 25 років. Була в нього тоді жінка. Але чи то ви, чи то її мати налаштували молодят проти цього шлюбу. Їхні долі розійшлися. Хочете бавити онуків, тому знайомите сина з доньками знайомих. Та серед них нема його пари. Цього року на весіллі в селі може зустріти дівчину, на 15 років молодшу. Стане вам гарною невісткою, якщо не будете порпатися в її минулому.

"Живемо з матір'ю у старому будинку на п'ять квартир, — починає листа львів'янка Марія, 49 років. — Раніше із сусідами спілкувалися не дуже добре, але терпимо. А тепер стало жахливо. З одним чоловіком ділимо подвір'я. Він, ні з ким не порадившись, почав його забудовувати. Почуваюся самотньою. Чи світить мені колись зустріти свою половинку?"

— Якби не мати, давно б поїхали на заробітки і влаштували особисте життя. Але вона потребує догляду. Дратуєтеся через дрібниці. Бо прожили майже пів століття, а за все треба відчитуватися. Не переймайтеся. Мати хоче як краще. Із сусідами вдасться порозумітися через суд. Позов налякає порушника. Будівництво припинить на деякий час. Не відкладайте особистого життя на потім. Одному з колег ви не байдужа. Службовий роман переросте у міцні стосунки.

"Чотири роки тому перевезла сім'ю з Донецька, — пише 42-річна Анастасія з Київської області. — Продаємо будинок за 10 тисяч доларів, але ніхто не купляє. Батько залишив там діда й бабу. Дід помер. Серце не витримало під час обстрілу. Бабу ми забрали до себе. В Ірпені купили квартиру. Чи вдасться нам збути нерухомість на окупованій території? Віддавати її за безцінь не хочеться. Батьки важко працювали, щоб добудувати другий поверх, обставити меблями й технікою. З-під обстрілів за ці роки вивезла 47 знайомих. Самій нема на кого покластися. Навіть тисячу гривень ніхто не позичить. Були друзями, а тепер — чужі люди".

Біоенергетик запалює свічку. Обводить нею навколо фото рудоволосої кучерявої жінки. Вона має сережку в лівій брові.

— Батько продасть будинок до весни. Приїжджатимете туди, щоб навідати могилу діда. Виручені кошти не вкладайте у будівництво. Бажання зекономити підштовхне вас до співпраці з ненадійними людьми. Чекатимете роками обіцяні квадратні метри. Краще купити житло на вторинному ринку. Коли батьки переїдуть в іншу квартиру, зможете влаштувати сімейне життя. До 45 років станете матір'ю вдруге. Син від першого шлюбу скоро поїде навчатися за кордон.

"Хочу народити дитину, — пише вінничанка Катерина, 29 років. — З чоловіком вісім років живемо у шлюбі. Завагітніти не виходить. Зібрали документи на всиновлення. Другий рік стоїмо в черзі. Все без змін. Свого житла не маємо. Батько дав мені 5 тисяч доларів, та на квартиру цього замало. Чоловік купив авто, почав таксувати. Батько вмовляє зятя їхати працювати в Польщу. Я не проти, а чоловік боїться. Каже, що не один звідти повернувся калікою. Тут має непогану роботу. Якби була своя квартира, нам би його зарплати вистачало. Набридло на всьому економити".

Надсилає фото з відпочинку в Туреччині. Засмагла білявка в парео обнімає коротко стриженого брюнета в джинсових шортах із золотим ланцюжком на шиї.

— Завагітніти вдасться у квітні-травні цього року. Лікування, яке розпочали торік, дасть результат. Але доведеться кілька місяців лежати на збереженні. Чоловік їхати на заробітки не хоче, бо не звик важко працювати. Роботу й надалі поєднуватиме із таксуванням. Гроші на житло дасть батько. Вирушить на заробітки до Німеччини з кумом. Думку про всиновлення не відкидайте. Народите дівчинку й візьмете в сім'ю хлопчика. Різниця між дітьми буде невелика.

×