— Я не можу жити без сцени. Якби опинився на безлюдному острові, умер би там. Навіть у ліфті боюся їздити, бо там немає для кого грати, — каже актор столичного театру ім Івана Франка 59-річний Олександр Задніпровський.
О 15.00 чекає біля службового входу театру. У джинсах і сорочці у дрібні квіти. Верхні ґудзики розстебнуті, видно кучеряве сиве волосся на грудях.
Піднімаємося на третій поверх театру. На дивані в темному коридорі дрімає чоловік років 60.
— Це наш режисер Петро Ільченко, — пошепки пояснює. — Стомився, то ліг перепочити. Я теж тут відпочиваю, коли довго затримуюся в театрі.
Відчиняє двері гримерки, усередині сім дзеркал. Біля стола актора — наклейка у вигляді підкови з написом "Ющенко-так!"
— Висить тут із 2004 року, — Олександр Михайлович сідає на стілець. — Повісив, щоб не валялася. У нас тут інтернаціонал. У мого сина висить наліпка "Свободи". Ми всі підтримуємо цю партію, бо наш друг Богдан Бенюк іде в парламент від "Свободи". А сусід навпроти повісив ізраїльський прапор. Приходить на репетиції в єрмолці, а на вихідних бігає у синагогу.
Дивиться у дзеркало, запускає руки в сиве волосся.
— Вибачте, я такий неприбраний, розпатланий. Що там на фото вийде? Якась потвора?
Живе у трикімнатній квартирі на Оболоні. Отримав її 12 років тому.
— Дали квартиру, бо стояв у черзі. Зайшов усередину перший раз — підлога роздовбана, посеред кімнати стоїть бочка, а в ній грубка. Замість ванни й туалету самі труби. Як переїхав, почав сповідувати моду на порожнечу. Думав: "От тут у мене буде лише крісло і килим". Із часом з'явився диван, стіл і різне барахло. Тепер, коли треба щось викидати, у мені прокидається Плюшкін. Дружина каже: "Давай твій старий піджак викинемо. Ти ж його не носитимеш, бо такий крій уже з моди вийшов". Я подивився на нього: "А якщо перешити?".
Наталка — моя третя дружина. Після другого розлучення думав, що більше ніколи не одружуся. Жив із мамою, працював на аліменти. Мене запросили озвучити серіал "Пригоди Тарзана". Там зустрів Наталку. Незчулися, як почали зустрічатися. Два роки придивлялися одне до одного. А потім я їй сказав: "Я без тебе не можу і ти — теж". Ми разом уже 12 років. У нас поки що все нормально, — тричі плює через плече.
— Моє діло приносити гроші й набивати холодильник. А Наталка тримає житло в порядку. Вона цілий день на роботі, на каналі ICTV озвучує фільми. Тому інколи я сам готую. Батьки були акторами, часто поверталися додому пізно. Я на свої заощадження купував продукти і щось для них готував. Любив зробити мамі приємно. Тато з гастролей привозив кулінарні книжки і дарував мамі. Тоді з продуктами туго було, то він підписував: "Моїй любій Юлі. Колись наїмося".
Осмикує халяви світлих джинсів, щоб не було видно бежевих шкарпеток.
— Одяг важко підібрати через зріст. На літо маю одні джинси і парусинові штани. Костюми шив у Михайла Вороніна. А після його смерті ні разу не був у тому ательє.
У молоді роки плавав і веслував. Виступав за спортивне товариство "Динамо". Якось почали сперечатися із хлопцями з товариства ЦСКА, хто кращий. Давай веслами битися. Я одного так огрів, що в нього переломилася ключиця. Він веслом мене по носі вдарив, кров обличчя залила. Тепер без хряща, — бере пальцями кінчик носа, згинає його до лівої і правої щоки.
— Із дружиною любимо їздити в Іспанію на узбережжя Коста-Брави. На Дніпрі купатися не хочеться, бо вода там страшна. А раніше часто ходив на Гідропарк. Якось із хлопцями на Дніпрі випили по стакану вина і поспорили, що я перепливу туди і назад. Я доплив. Капітани з рейсових кораблів кричали: "Ти шо, придурок? А як під гвинт попадеш?". Як виліз на берег, хлопці на мене накинулися: "Уже шашлики остигли, горілка нагрілася, а ти все плаваєш".
Лесь Задніпровський із 1998-го чотири роки був депутатом Київради. Працював у комітеті з питань культури. Належав до фракції Народного руху.
— Тоді був політичний і національний підйом, і я вступив у Рух. Мене запросили у штаб-квартиру і вручили партійне посвідчення. Там познайомився із Чорноволом. Якось він запропонував мені йти на вибори. Після його загибелі я думав із політикою зав'язати. Може, зараз і пішов би, якби покликала Об'єднана опозиція або Віталій Кличко. Акторів у політиці небагато.
Подарували шаблю і призначили полковником
Балкон удома Лесь Задніпровський заставив колекцією зброї.
— Маю кілька шабель, історичні пістолі, кубанську шашку часів громадянської війни і офіцерську шпагу морського флоту США, — каже Олександр Михайлович. — Першу шаблюку подарували на початку 1990-х. Мене тоді призначили полковником Новокаховської козацької паланки. Шабля зовсім не схожа на ті, що продають у магазинах. Вона зроблена ковалями із правдивої сталі. Узяв її на репетицію, а режисер каже: "Забери, бо почнеш нею махати і всі бутафорські театральні шаблі порозламуєш".
Кілька років тому в Іспанії в антикварному магазині купив шпагу із толедської сталі. В аеропорту не став здавати в багаж, а взяв на борт. Сказав, що то — велика вудка. На борту строїв глазки всім стюардесам, щоб мене не видали.
1 
1
Коментарі