"Это я раньше свой нос совала, куда надо и не надо. Теперь поумнела, — каже чернігівка 23-річна Аліса Артеменко. — С мужем помирились, снова живем вместе, в селе Ивановка".
15 травня 2008-го Аліса потрапила до реанімації. Її жорстоко побив чоловік Володимир Коробка.
Аліса познайомилася з Володимиром, коли навчалася у школі. Він на вісім років старший. Її батьки померли, жила з бабусею в Чернігові. Завагітніла у випускному класі. У червні закінчила школу, а 8 серпня народила сина Владислава. Володимир з Алісою не розписувався, сина записав на себе. Його батьки віддали молодятам хату в селі Іванівка під Черніговом. Вони зробили ремонт, провели газ, завели курей.
За рік Аліса почала приїздити до бабусі із синцями. У будинку збиралися компанії. Пили, Алісу пригощали. Напоять — зачинять у сараї. Володимир почав приводити інших жінок. Одну з них, Альону, сина змушував називати мамою.
15 травня Аліса Артеменко поїхала до знайомої Ганни Пенькової в Іванівку. Туди зайшов і Володимир з Альоною. Зчинився скандал. Чоловік раніше займався карате, побив Алісу. Вирвав волосся на потилиці, тягнув за ногу східцями з другого поверху. Побиту викинув у сарай. Два дні лежала там непритомна. Стогін почув чоловік, що проходив повз будівлю. Викликав "швидку" й міліцію.
Алісу Артеменко привезли до обласної лікарні як невідому. Видалили гематому на голові. 18 днів вона була в комі на апараті штучного дихання. Лікарі думали, що не виживе, хотіли відключити апарат. Та санітарка побачила, як Аліса поворухнула пальцем. За кілька днів вона опритомніла. Довго не могла ходити, сидіти, правий бік тіла паралізувало, порушилася психіка. Сина не впізнавала — думала, що то прийшов Дід Мороз. 31 липня 2008-го Алісі дали першу групу інвалідності.
— Проходьте, — посміхається вона. У помешканні чисто й тепло. Володимир дивиться телевізор. Розмовляти не хоче, але не виганяє. 5-річний Владислав грається біля матері. Несе зошита з малюнками. На сторінці дитячою рукою виведено великими літерами: Смерть. Папа. Мама.
— Бабушка моя померла, — говорить Аліса. — Недавно поминали 40 днів. У неї був рак.
Каже, від побоїв оговталася.
Нічим за садік заплатить. 32 гривні вихователям винна
— У мене навіть зір покращився. Раніше я була дальтоніком. Було багато сєдих волос, тепер — ні одного. Мені здається, що я навіть порозумнішала. Подруги говорять: "После операций на мозгах люди глупеют, а ты наоборот". Знаю тепер — де сказати, де змовчати. Тільки права нога не згинається. Поки лежала, сухожилля зрослися. Отримую пособіє по інвалідності, але його два місяці затримують. Нічим за садік заплатить. 32 гривні вихователям винна, вони свої заложили.
Володя не працює, бо силікатний завод закрили. Їздили разом на біржу, але хороших вакансій не було. В селі підробляє у людей. Вийде на кілька годин, принесе сотню. Що робить, не внікаю.
За побиття йому дали три роки умовно.
— Суддя сказав: "Не посадил тебя только из-за жены". Люблю цього дурачка, іншого мені не треба. Відтоді Володя змінився. Тепер я ангелочек, ципльоночек слабєнькій. Альону вигнав, коли я ще в лікарні лежала. Вєщі її повибрасував. Вона вже дитину народила. Хотіла списати на Вовку, але не вдалося.
Питаю, чи чоловік б"є?
— Тільки коли вип"ю чи погано себе веду. А так і пальцем не трогає. П"ю лише по празнікам, а не як раніше: вранці проснулася — і вже 100 грам.
Владик показує ялинку в кімнаті. На ній немає іграшок, лише зірка на вершку. Аліса пояснює, що не могла знайти у бабусиній квартирі в Чернігові коробку з прикрасами.
— Це і не ялинка, а так — вєтка, — відривається від телевізора Володимир.
На суді він обіцяв, що розпишеться з Алісою, але не зробив цього.
— Потрібні гроші хоча б на кольца. А в мене не копійки, — виправдовується вона.
Із рідних у неї залишився хрещена Людмила Губіна, дід і брат.
1 
1
Коментарі
11