— Мой арест на Красной площади в Москве был подставой и чистой заказухой, — каже бізнесмен 45-річний Тимофій Нагорний. Його заарештували 21 вересня після участі у Марші миру в російській столиці. П'ять діб провів у в'язниці.
Із Тимофієм зустрічаємося в кафе у Голосіївському районі Києва. Нагорний замовляє трав'яний чай і сідає за столиком біля вікна, з якого видно озеро.
Як потрапили на Марш миру?
— Запросили організатори. У соціальній мережі списалися з одним, на ім'я Микола. Він обіцяв: нічого не бійтеся, якщо вам треба охорона, я забезпечу. Під час маршу постійно був поруч. За півгодини сказав, що російський Перший канал хоче взяти в нас інтерв'ю біля пам'ятника Жукову.
Машиною разом з Кирилом — ще одним волонтером — під'їхали до храму Василія Блаженного. Через Червону площу у вишиванках і з прапором України пройшли до пам'ятника. Там були кілька поліцейських постів. Нас не зупиняли. Перехожі усміхалися, а один навіть сфотографувався з нами.
Біля пам'ятника журналістів не було, натомість стояли поліцейські. Оточили нас. Підійшов сержант, попросив пред'явити документи. Хотів подзвонити Миколі, який нас сюди направив, але сержант вирвав телефон з рук. Сказав, що ми затримані. А потім додав: "Ви хочете зробити якусь провокацію на Красній площі". Хотів протестувати, та він почав кричати й обзивати негарними словами. За 20 хвилин під'їхав автозак і відвіз нас у відділення поліції Китай-Города. На третій день, коли мені дали телефон, намагався додзвонитися до того Миколи. Але його телефон був відключеним. Коли повернувся додому, шукав його через соціальні мережі, та він видалив свої сторінки.
Ваше затримання було комусь вигідне?
— Є кілька версій. Після повернення планував віддати документи на реєстрацію кандидатом у народні депутати по 55-му виборчому округу в Донецькій області. Реєстрація закінчилася 25 вересня, а мене випустили 26. Колишні представники Партії регіонів мають зв'язки в Москві й могли це організувати, щоб прибрати конкурента. Також причиною могло стати те, що запрошував Андрія Макаревича виступити перед переселенцями. І ще одна: я організовував багато спортивних шоу. Руфер Мустанг, який недавно розфарбував зірку на московській висотці в синьо-жовті кольори, не раз брав у них участь.
Куди потрапили після затримання?
— У поліцейському відділенні провів добу. Мене з іншими затриманими на марші посадили в камеру з бетонними стінами. Спати було неможливо через холод. Камеру охороняв автоматник у бушлаті, закутаний ковдрою, а в нас навіть верхнього одягу не було. Всю ніч віджимався і присідав, щоб не змерзнути. За добу нас тричі допитували, знімали відбитки пальців і фотографували. Наступного дня відбувся суд. Суддя звинувачував у тому, що я прорвався на Красну площу й бився з поліцейськими. Відповів: "Можу довести протилежне. В Україні вже є фото й відео, що це підтверджують. Вам буде дуже соромно, коли ми розповсюдимо ці докази".
Дали п'ять діб утримання під вартою. Відбували покарання у спецприйомнику. Це — сучасна тюрма, повністю модернізована. Сиділи у великій камері разом із кримінальниками та віл-інфікованими. Спочатку сусіди насміхалися: "Ну, що, посольство вас витягує? Хтось з України хоч пиріжок приніс? Нікому ви не потрібні". Я пояснював: крім нас, цього ніхто не зробить. Розказував, що 17 разів був у зоні АТО, возив гуманітарну допомогу й вивозив поранених. Наша камера прослуховувалася, і наступного дня черговий сказав: хохол, я тепер тебе став поважати. Сусіди по камері теж змінили ставлення. Коли прощалися, двоє пообіцяли приїхати на Марш миру до Києва.
Чим займалися у в'язниці?
— Весь день сиділи в камері. Прогулятися виводили по 10–20 хвилин на день. Їсти давали холодну баланду. У борщі плавали лише шматки буряка й моркви. Але коли голод сильно допікав, доводилося їсти. На третій день сусіди по камері почали пригощати бутербродами, які рідні передавали. Милися під краном. Попросив чергового купити мені станок і зубну пасту. Той відмовив, бо заборонено. Та наступного дня приніс мені зубну щітку, мило й одноразовий станок. А потім приніс книжку "Війна і мир". До звільнення встиг її дочитати.
Сподівалися, що вас так швидко випустять?
— Наглядачі казали, що вийдемо не раніше Нового року. Я вже шукав собі місце, де зможу займатися фізкультурою. Коли нас випустили, думав, на вулиці знову за щось затримають. Навіть у поїзді не міг заспокоїтися.
Дружина знала, що ви в Москві?
— Дружині не дзвонив, не хотів зайвий раз хвилювати. Попросив друга переказати, що на кілька днів затримаюся в Москві. Коли приїхав, першою на шию кинулася донька Ніколь. Сильно скучила й тепер удома від мене не відходить.
Волонтерку зґвалтували на очах у чоловіка
До зони АТО Тимофій Нагорний вперше поїхав у травні. Доставляє туди гуманітарну допомогу та вивозить поранених.
— Щоб пропустили на блокпостах, доводиться домовлятися, — розповідає Тимофій. — Одним привозимо воду, харчі, іншим платимо гроші. Недавно подзвонив київський бізнесмен: "Мій тесть поранений. Він зараз у Харцизьку". Попросив допомогти. Домовився з ополченцями й українськими військовими на три години припинити вогонь. Ми зробили гуманітарний коридор і вивезли поранених.
Волонтери ризикують своїми життями. Одного, батька чотирьох дітей, вбили на блокпосту. А волонтерку зґвалтували на очах у чоловіка. Зараз обоє перебувають на реабілітації.
Коли дружина мене проводжає, завжди просить: не залишай мене й Нікольку. Та це не зупиняє. Доки був у Москві, отримав 700 прохань про допомогу.
2 
1
Коментарі