— Минулого року поїхала на змагання з тенісу до Хорватії. Там одна американка запитала, з якого віку граю. Із 60 років, відповіла. Жінка подумала, я погано зрозуміла англійську. Принесла папірець, щоб я написала. Коли побачила цифру, взялася за голову — сама вона з 6 років у тенісі, — розповідає 84-річна Галина Горяна з Києва. Торік організувала клуб "Активне довголіття". У ньому навчає літніх людей здорового способу життя.
Із Галиною Олександрівною зустрічаємося в її квартирі на столичній Русанівці. Сідає на стілець біля комп'ютера.
— Мама захоплювалася фігурним катанням, батько — футболом, — каже Галина Горяна. — Коли мені було 3 роки, ми переїхали до Якутії. Там мені купили ковзани. У перший день вийшла на лід і обморозила ноги. Згодом на лижах навчилася кататися. За 12 років повернулися в Україну. Виграла національний чемпіонат із гірськолижних змагань.
У 39 років отримала серйозну травму. Спускалася на лижах швидкісним спуском. Через туман потрапила в канаву. Впала. Піднімати себе заборонила. Могли пошкодити хребет. Наказала нести на дошках. Іншу учасницю, яка разом зі мною потрапила на лижах у канаву, підняли. Залишилася в інвалідному візку на все життя.
Рік зі мною возилися лікарі. Поставили діагноз — прогресивне знерухомлення. Я пішла в бібліотеку. Стала вивчати літературу і створила власну методику фізичних вправ із розтяжками. За півтора року сама себе відновила. Паралельно боролася з надмірною вагою. Доки лежала, дійшла до 96 кілограмів. Перепробувала різні дієти. Після них набирала ще більше. Розробила свою з очищенням кишечника. Готувала салат із моркви, буряка, яблука, петрушки, кропу. Восени ще можна додавати гарбуз. Цілий день могла на цьому сидіти. Скинула 18 кілограмів.
Галина Олександрівна мала три шлюби. Була доцентом в Інституті екології медицини. Досліджувала вплив радіації на людський організм. Займалася реабілітацією працівників атомних електростанцій. Із виходом на пенсію захопилася тенісом. У залі на стіні висять медалі та грамоти. Частина з них — за теніс.
— Якось побачила, як друзі грають. Захотіла спробувати, — продовжує. — Почала розмахувати ракеткою. Друзі сміялися, бо ставала у смішні пози, аби влучити по м'ячу. Найняла тренера. Грала з тими, хто займався тенісом із дитинства. Звикла перемагати, а тут — ніяк. Щоб не думати про невдачі, вважала кожен відбитий м'яч перемогою.
Чотири роки тому поїхала на змаганнях із тенісу в Туреччині. У моїй категорії "80+" були 39 учасниць. Із СНД — лише я. Подивилася статистику середньої тривалості життя жінок. У нас — 72 роки, Росії — 66, у Європі — від 83. Дійшла висновку — це тягнеться із совковості. Тоді була популярна фраза "Молодым дорога, старикам почет". Людина пішла на пенсію — життя закінчилося. Через брак руху мозок починає гірше працювати. Тому вирішила організувати клуб довголіття.
Збираємося о 8:50 на Русанівській набережній, йдемо в парк. Займаємося більш як годину. Спочатку ходьба. Потім вправи у положенні на спині для хребта. Робимо спеціальні вправи для зору.
На заняття кожен має одягатися у яскраве. Якось побувала на телепередачі з дизайнером Андре Таном. Жінкам у віці потрібно носити одяг у напівтонах, сказав. Одразу виникла асоціація з Радянським Союзом — усі ходили сірі. Я ці уявлення порушую.
Галина Олександрівна приносить з іншої кімнати свій костюм — футболку й шорти до колін. Вони — жовтого кольору з зеленими пальмами.
Свої поради і заняття жінка викладає в інтернеті. Сама записує ролики та монтує їх. Комп'ютер опанувала в 2000 роках. Галина Олександрівна йде ставити на зарядку відеокамеру. Збирається записати свої заняття з англійської, на які ходить увечері.
— Тричі на тиждень маю тренування з тенісу, — говорить Галина Горяна. — У суботу та неділю проводжу час із 6-річним двоюрідним онуком. Один день у тиждень присвячую клубу активного довголіття. І от вивчаю англійську з церковними волонтерами з Америки. Шість днів на тиждень збираються. У суботу проводять пікнік. Граємо в ігри, співаємо. Підтягую англійську до поїздки в жовтні на змагання з тенісу в Орландо.
Та й завжди у подорожах знання згодяться. Я тричі була в Таїланді. Їздила в Китай, Францію, Іспанію. За кордоном пенсіонери усміхаються часто. У нас цього немає. Деяких у своєму клубі довголіття доводилося вчити усміхатися.
5 
1
Коментарі