Те, що 64-річний Гурам Петріашвілі — грузин, видно відразу. Характерна зовнішність, акцент. На голові незмінна повстяна шапочка — сванка.
— Я в ній років 20. Вона врятувала мене 9 квітня 1989-го біля Грузинського телебачення. Мітинг тоді розганяли, нас били.
Попри спеку, Гурам у поношеному піджаку, мішкуватих штанях і стоптаних туфлях. Під пахвою чорна потріпана папка. Розмовляє по-українськи.
Петріашвілі третій рік безробітний. А ще він — повноважний представник першого президента Грузії Звіада Гамсахурдіа в Україні.
— 92-го Звіад підписав спеціальний документ, — кладе течку на лавку. Ми сидимо в скверику біля офісного центру "Хрещатик-Плаза". На папку Гурам кладе коробку цигарок. На коробку — недопалок.
Ночував у офісі "Просвіти"
— А ще в мене є його рукою написане звернення до вашого Кравчука. Щоб Кравчук не визнавав путчистів. Це в Грозному було. Там відбувалася сесія парламенту Грузії. Я з 90-го року його депутат. Очолював підкомісію з літератури й мистецтва.
Емігрували?
— Я таке пережив — буду розповідати правнукам! Кілька місяців переховувався з братом. Заколотники видали усний наказ, щоб нас знищити на місці. Ховався в друзів, сидів по хатах. У селі мене знайшов посланець від потенційного вбивці. Шепнув: "Він не хоче тебе вбивати. Але за 24 години зникни з Грузії..." Друзі посадили мене на російський військовий літак. Я опинився на Північному Кавказі. А згодом — в Україні.
Чому саме в Україні?
— Мене весь час сюди вело. 1965-го служив у Криму. Перша книга, яку переклав, була українська. Дружина — українка, з Чернігова. Познайомився з нею 1967-го в Тбілісі. Вона приїздила вступати до університету. Не вступила, але назад ми поїхали разом. Доки вчилася, жили в Чернівцях. Заприятелював із Володею Івасюком. Його "Червона рута" — єдина негрузинська пісня, яку я чув від своїх односельців. Я з Діді Ліло — села, де народився батько Сталіна.
Гурам, акуратно розім"явши недопалок, розповідає про грузинський характер. Про це він може говорити безкінечно. Перепитую про еміграцію 92-го.
— Жив спочатку в Чернігові, у тестя з тещею. Працював на телебаченні. Робив передачі про українську культуру. Я за освітою кінорежисер, навчався в Тенгіза Абуладзе. У Грузії зняв кілька художніх і мультиплікаційних фільмів. Грав у понад 30 стрічках — у Резо Чхеїдзе, Ельдара Шенгелая. І в Україні недавно — у продовженні "Роксолани", я там головний турецький суддя.
У Києві Гурам Петріашвілі з 1996-го. Кілька років не мав житла. Ночував у офісі "Просвіти". Працював на "Укртелефільмі". Окрім художніх фільмів "Трамвай" та "У день народження", зняв стрічку про актора Анатолія Хостікоєва. Став членом Спілки письменників України. На каналі "Культура" створив документальну картину "Він! Микола Вінграновський!".
— Трисерійна, робив півроку, — каже. — А отримав 186 гривень. Та ще редактор із Чернігова Дмитро Іванов подарував велику банку меду і 160 гривень на додачу. Я з "Укртелефільму" пішов: там немає жодних перспектив. Ні творчих, ні матеріальних. Тримаюся лише на пенсії, яку Грузія платить мені як депутату.
Тримаюся лише на пенсії, яку платить мені Грузія
Сім"я з вами?
— Так. Дружина й менша донька. Мала закінчила Київський університет, факультет сходознавства. Знає арабську, англійську. Працювала в посольстві Грузії, але скоротили. Зараз у якійсь фірмі. На чужині важко, — зітхає. — Щоб не відірватися від батьківщини, щодня читаю кілька глав із поеми Руставелі. Сумую за хінкалі, сулугуні, хаші. За рехані — це така трава, без неї грузини помідори не їдять. Але українці мені дуже близькі. У нас схожа ментальність.
На анекдоти про грузинів не ображаєтеся?
— Ну чого ж... — Гурам укотре загашує цигарку. Дбайливо кладе недопалок у пачку. — Ось, наприклад. Грузин і вірменин у гардеробі, після вистави. Вірменин дав 100 рублів "чайових" гардеробнику за пальто. А грузин дає 200 й каже: "Палто не надо!".
А тема "грузин і вино"?
— Хо! Грузин мусить пити вино. Але в мене був гіпертонічний криз. Роки безгрошів"я: в день з"їдав батон хліба й 200 грамів масла. Підвищився холестерин. Ледь не вмер. Вино тепер можу лише пригубити. А ось курити не зміг кинути. Коли пишу — треба покурити. Інакше не йде. Зараз ось казку пишу.
Повернетеся в Грузію?
— Ганьба тому грузину, який не хоче вернутися! — гукає. — Там у мене старша донька, Оліко. І двоє онуків — Олександр і Гурам. Менша, Ірина, вже двічі була в Грузії, подобається. Але до 2000-го на мене там чекала стаття — від 11 до 13 років. Зять, заступник прокурора одного з районів Тбілісі, загинув. Чомусь раптом в його машині опинилася граната. Та я все одно поїду, але спочатку віддам борги. Я досі живу в борг... — каже. — І завершу письменницькі справи.
Ви й зараз вважаєте себе представником Гамсахурдіа?
— Звісно, — стенає плечима Гурам. — Звіад сказав мені: "Не втручайся в політику. Займайся культурою". Мене нормально сприймає посол Грузії в Україні Григол Катамадзе. Багато допомагав. Бо насамперед ми всі — грузини.
16 травня 1942 — народився у Сванетії
1958 — закінчив школу з золотою медаллю
1964 — закінчив Тбіліський університет
1967 — одружився
1969 — народилася донька Ольга
1972 — вихід першої книги "Казки маленького міста"
1976 — член Спілки письменників Грузії
1978 — зіграв у фільмі "Декілька інтерв"ю з особистих питань"
1983 — народилася донька Ірина
1995 — член Спілки письменників України
2005 — Літературна премія імені Давида Гурамішвілі (Грузія)
3 
1
Коментарі
1