— Раніше собаку заводити боявся, бо за ними треба доглядати. Про те, що купив Валеру, жодного разу не шкодував. Навіть не знаю, як раніше жив без нього, — каже киянин 36-річний Аркадій Мігай. 5 квітня зі своїм пекінесом 3-річним Валерою прийшов до Міжнародного виставкового центру неподалік столичного метро Лівобережна. Там влаштували фестиваль для домашніх улюбленців "Київ Петс Фешн".
Валера має бежеве забарвлення і обвислі вуха. Бере участь у конкурсі "Я — талант". За командою господаря лягає на живіт. Тричі перевертається. Потім стає на задні лапи, крутиться по колу.
— Три роки тому п'яний повертався додому маршруткою, — розповідає Аркадій Мігай. — Біля мене сів чоловік із цуценям. Розказав, що возив його на пташиний ринок продавати. Казав: "Простояв цілий день — так ніхто і не купив". Я забрав собаку собі. Що було далі — не пам'ятаю. Вранці прокинувся — біля мене лежить цуценя і розривається мобільний телефон. Чоловічий голос грізно сказав у слухавку, що я винен за собаку купу грошей.
Спочатку мав із Валерою клопіт. Він любив шматувати взуття і викидати одяг із нижніх поличок шафи. Якось приніс додому піджак із хімчистки. Поклав на ліжко. Доки був у ванні, Валера вирішив, що то — його місце. Піджак довелося нести назад, бо весь був у слині й шерсті.
Знайомий кінолог допоміг навчити Валеру гарних манер. Казав: "Твій пес — унікальний. З першого разу запам'ятовує команди". Якось вирішив навчити приносити мені капці. Прив'язав до них по шматку сала й поставив. Валера одразу ж приніс їх до мене, бо звик їсти біля господаря. Зробив так ще двічі. На третій раз Валера сам ніс мені капці. Тепер робить це завжди, коли заходжу до квартири.
Пес помічає китайську чубату собаку 4-річну Боніту. Має лисе тіло. Шерстю покриті вуха й хвіст. Валера обнюхує її. Боніта гарчить і шкіриться на нього.
Аркадій бере Валеру на руки. Чухає між вухами. На шиї у пса виблискує металевий медальйон у формі кістки. На ньому вигравірувані кличка пса та номер телефону господаря.
Валеру гукають на сцену. Там його збираються одружити з мопсом Гердою. Аркадій чіпляє на шию тварині коротку смугасту краватку.
— Вони знайомі вже два роки, — каже. — Мають трьох позашлюбних дітей.
Ведуча запитує в собак згоди на шлюб. Вони по черзі гавкають у мікрофон. Після церемонії Аркадій дістає з кишені іриску. Відкушує шматок. Решту дає Валері. Той швидко з'їдає. Облизується, махає хвостом.
— Валера невибагливий до їжі. Їсть те, що і я, — додає Аркадій. — Якщо візьму килим і відкушу шматок, зробить те саме. Якось їв холодець із хроном. Валера почув запах, почав просити. Ставав на задні лапи й жалісно дивився мені в очі. Поклав перед ним столову ложку хрону. З'їв усе. Трохи покашляв і почав просити знову. З'їв ще дві ложки, а потім отримав порцію холодцю.
Побував у 29 країнах
Аркадій Мігай працює далекобійником. Пекінеса Валеру бере з собою у поїздки. Пес побував у 29 країнах світу.
— Уперше взяв його до Прип'яті, — говорить Аркадій. — У машині він сидів перед лобовим склом. Постійно дивився на дорогу. Спав у мене на колінах. А коли хотів у туалет, тихенько скавчав.
Найбільше йому подобається бувати біля моря. Коли побачив його вперше — кинувся у воду. Я скинув одяг і поплив слідом. Наздогнав його метрів за 20 від берега. Наступні рази вів Валеру до моря на повідку.
Він — гарний сторож. Якось мав летіти до Будапешта. Собаку на борт не пускали. Його приїхали забрати друзі. Доки розмовляли з ними, Валера заліз у їхній джип. Коли реєструвався на літак, друзі почали дзвонити. "Забери свого пса, бо він нас у машину не пускає", — казали.
2 
1
Коментарі