"Погрожували, що живіт мені вскриють, дітей повбивають"

2

Фото: ФОТО зі сторінки Зої Соловйової у facebook

— Усі навколо були сєпари. Коли Катя виходила зі школи, однолітки її побили, бо наша сім'я за Україну. Вчителька взяла за вухо і сказала, що мало дали. Терористи додому приходили. Я була вагітна. Погрожували, що живіт мені вскриють, дітей повбивають. Як Катя вернулася додому побита, чоловік сказав збирати речі, — розповідає 34-річна Зоя Соловйова з міста Лисичанська Луганської області.

Позаторік переїхали в село Слобода-Долинська Долинського району на Прикарпатті. Чоловік 37-річний Дмитро два роки служив у АТО. 31 жовтня повернувся додому. Мають шестеро дітей — 14-річну Катерину, 13-річного Даніїла, 7-річну Анастасію, 6-річну Іванну, 3-річну Софію та Христину, 2 роки.

— В інтернеті побачили оголошення, що продається хата у селі. Ми подзвонили господарям. Домовилися, що гроші віддамо частинами, — продовжує Зоя. — Тут дві кімнати, кухня і маленький коридор. Забор частково поламаний, туалету й ванної немає. Потрібен ремонт, але поки що не виходить. Хата коштує 197 тисяч гривень. Ми сплатили 104.

Жінка шиє іграшки з уживаного одягу й продає через інтернет.

— Працювати не можу піти, бо троє молодших дітей зі мною вдома. Дитсадка в селі нема, — розповідає.

"Хто хоче позбутися непотрібних речей, взуття, тканин — навіть дуже старих! Не викидайте! Будь ласочка, надішліть нам. Усе виперемо, приведемо у гарний стан, перешиємо та продамо за доступною ціною. Ви дасте нам змогу заробити та вижити. Якщо одяг згодиться моїм дітям, я залишу їм", — написала Зоя Соловйова на своїй сторінці у соц­мережі "Фейсбук".

За два тижні отримала понад тисячу посилок зі вживаним одягом із різних міст України.

— Вдома вже не вистачає місця. Половина лежить у хаті, а решту склала у стайні.

25 жовтня Зоя Соловйова отримала грант — 20 тис. грн на придбання швейного обладнання.

— Заповнила анкету і пройшла бізнес-курс. Їздила на три дні в сусіднє село. Дітей лишила на чоловіка — він був у відпустці.

Планує відкрити мага­зин-­­ате­льє.

— Потрібне обладнання коштує 54 тисячі гривень. Але гранти ніколи не бувають на всю суму. Зараз важливо купити розшивач, комп'ютеризовану швейну машину й оверлок. Шукаю приміщення, — додає.

У Лисичанськ уже не повернемося. Чоловік їздив туди за речами одразу, як ми переїхали в Слободу-Долинську. Сєпари прийшли, побили його. Питали, де жінка й діти. Збрехав, що у Воронежі. Їжу і гроші забрали, зруйнували наш дім. Заставили Дмитра підписати документ, що він піде в ополчєніє. Добре, хоч паспорт їм не показав. Бо там написано, що виданий в Івано-Франківській області.

Мої діти навчалися в українській школі та говорили українською мовою від народження. Їм тут файно, — каже Зоя Соловйова. — Ще ні одна дитина не сказала, що хоче назад. До інших переселенців мої ставляться насторожено. Коли чують російську — бояться. Як я їм щось кажу російською, питають: "Мамо, ти шо — москалька?"

×