"Мати померла п'ять років тому, — розповідає в листі 56-річний Дмитро Васильович з Черкаської області. — Я своєї сім'ї не маю. Доглядаю батька. Він половину пенсії віддає, решту — проживає. Я перейшов у літню кухню. Бо батько в хаті розвів сморід, як у свинарнику. Терпіти вже не можу. Хочу десь купити хату й жити окремо".
Листи коментує столичний біоенергетик Мирослав Олійник. Запалює три свічки, заплющує очі. Праву руку кладе на паспортне фото Дмитра.
— Можете обзавестися оселею неподалік від батька. Але навідуватися до нього доведеться щодня. Вашої уваги добивається односельчанка. Не давайте їй марних сподівань, якщо не готові до серйозних стосунків.
"Онука завагітніла у 16 років, — пише Олександр Петрович із Харківщини. — Ми покладали на неї великі надії. Але вступати до університету цього року вона не буде. Через вагітність не змогла скласти ЗНО. Батько дитини не планує одружуватисяз нею. Виховання більш за все впаде на наші з дружиною плечі. Її батьки вже восьмий рік на заробітках в Іспанії. Я щовечора плачу та гризу себе, що не вберіг Марусю. Наприкінці липня стану прадідом".
Біоенергетик сканує долонею фото дівчини. Вона має дві довгі коси, ластовиння на щоках і сережку в носі.
— Не картайте себе за те, що сталося. Онука народить хлопчика. Студенткою стане за рік. Не заставляйте її оформлювати стосунки з батьком дитини. Бо хлопець погодиться під тиском родичів, але довго в шлюбі не проживуть. У 20 років зустріне судженого. Її сина чоловік полюбить, як рідну дитину.
"34 роки пропрацювала на одному місці, — пише киянка Катерина Іванівна. — Завжди викладалася на всі 100 відсотків. Мала купу подяк і грамот. Але цього року прийшла нова керівниця. З першого дня почала ставитися до мене з ненавистю. В офісі постійне приниження і сварки. У результаті я захворіла на тяжку серцеву недугу. Довго лікувалася, одержала групу. Начальниця пішла на іншу роботу. Але колотнечі продовжуються через людей, яких вона привела в нашу контору. Я лягаю спати та прокидаюся зі сльозами. Боляче за таке ставлення. Навіть з'явилися думки про самогубство".
— Депресія взяла гору над вами. Підіть на деякий час у відпустку. Женіть від себе думки про суїцид. Це великий гріх. Світ не сходиться клином на одній роботі. Може, час перейти на іншу. Заробітки від цього не постраждають. Але йтимете на роботу із задоволенням, забудете про моральний тиск і втому.
"Жили у шлюбі з чоловіком, доки він не зрадив, — пише 46-річна Анастасія з Хмельницького. — Поїхав у відрядження до Києва і там зустрів іншу жінку. За моєю спиною вони зустрічалися кілька разів на рік. Постійно переписувалися і навіть їздили разом відпочивати. Коли я дізналася, подала на розлучення. Мене підтримала лише донька Олена. Свекруха обізвала істеричкою. Вона переконана, рано чи пізно всім зраджують. А в мене навіть у думках не було зрадити Олегові з іншим чоловіком. Зараз маю стосунки із Станіславом. Він теж нещодавно розлучився. Але зловживає спиртним. Кличе заміж. Та я на сім років за нього старша".
У конверт вкладає фото Станіслава. Одягнений у майку кольору хакі. Він чорнявий, носить дерев'яний хрестик на шиї.
— Нехай вас не спиняє різниця у віці. А от зловживання спиртним має насторожити. Він заглядатиме у пляшку далі. Ваші намагання закодувати закінчаться невдачею. Випивати стане рідше, коли дасть збій печінка. Деякий час доведеться полежати в госпіталі. Потім на кілька місяців поїде в зону АТО. Готові чекати — прийміть пропозицію руки й серця. За першим шлюбом не шкодуйте. Ви не з тих, хто зуміє пробачити зраду й поступиться власними принципами.
"Часто накриває депресія, немає визначеності в житті, — пише рівнянин Роман, 41 рік. — Може, це вік такий. Усюди перепони. Батько — інвалід першої групи, постійно хворіє. Мати доглядає за ним. Сестра з братом теж не можуть вилізти з проблем, здоров'я не мають. Мене завжди дивували стосунки між батьками й між нами в роду. Чому все так? Чому будь-яка розмова заходить у глухий кут?"
У конверт вкладає своє паспортне фото. Він чорнявий, синьоокий, у сірій джинсовій сорочці.
— Дратує невизначеність у кар'єрі. Хотіли б досягти більшого, але навколо багато охочих запхати палки в колеса. Переживаєте за всіх. Це заважає з головою зануритися у власні справи. Хоч і повільно, та ви рухаєтеся до своєї мети. Не опускайте руки. У 40 років життя тільки починається. Попереду ще багато цікавого. Стосунки з батьками будуть менш напружені, якщо стриманіше сприйматимете їхню критику. Заплющуйте очі на дрібні негаразди. Знаходьте час на справи, що приносять задоволення.
"Син Дмитро — інвалід дитинства, — пише Григорій Миколайович із Вінниччини. — Йому 37 років. Має порушення слуху та мови. Ми з дружиною вже на пенсії. Переживаємо, як складеться його життя. Бо своєї половини Дмитро досі не зустрів. Не хочемо, щоб був одинокий".
Біоенергетик кладе долоню на паспортне фото чоловіка. Він — у білій сорочці та жилетці.
— Син знайде дівчину на сайті знайомств. Телефонний роман може перерости в щось більше, якщо вона зважиться на переїзд. Підтримайте вибір сина. Невісткою залишитеся задоволені.
13 
1
Коментарі