Борисе Іллічу, які нотатки вважаєте найважливішими у блокноті життя?
— Ті, з яких виросли численні публікації, а за публікаціями — реалізація заходів на захист буття. Напевне, варто згадати 1987 рік, коли на засіданні товариства "Знання" в Москві я уперше порушив питання загрози наслідків Чорнобильської катастрофи, про що дозволено було говорити тільки офіційним речникам Кремля, а вони мовчали. 1988-го на ХІХ Всесоюзній партконференції мені вдалося виступити на тему Голодомору 1932-1933-го із закликом назвати поіменно і жертв, і катів українського народу — хоча тиск був неймовірний. Адже досі вголос про цю трагедію ніхто не говорив. Як наслідок — Український фонд культури встановив на Полтавщині перший пам'ятник убієнним сталінщиною: високий курган скорботи і дзвін на його вершині, який має лунати крізь віки. Згодом підтримував протести громади проти будівництва АЕС у Криму й Чигирині, проти каналу "Дунай — Дніпро", який перетворив би нашу річку в пониззі на стічну канаву.
Ви їздили до Прип'яті відразу після аварії на Чорнобильській атомній станції?
— Травень і червень 1986-го провів у зоні, готував репортажі для центрального телебачення СРСР, написав статтю в "Литературную газету" про злочинну діяльність тимчасовців, наслідком чого і стала катастрофа, про справжні причини якої нам досі невідомо.
Ви були не тільки знайомі з Михайлом Горбачовим, а працювали два роки з ним пліч-о-пліч, багато бесідували з генсеком і не здогадувалися, що він готує?
— Одного разу в хвилину відвертості він сказав, що поклявся "зруйнувати цю гнилу систему". Тоді мені випало бути заступником голови Палати національностей Верховної Ради СРСР. Пізніше стало зрозуміло, чому він лукаво "плутав" Політбюро, ЦК, обласних і районних апаратників — 10 тисяч "золотих персон" — із мільйонами рядових партійців. Ті мали єдину перевагу — вкалувати і "за того хлопця" та ще сплачувати партійний податок, відриваючи від своєї невеликої зарплати на утримання всього цього таємного ордену. Стало зрозуміло, чому він тягнув непотоплюваних — Олександра Яковлєва, Гавриїла Попова, Анатолія Собчака, Георгія Арбатова, Євгена Примакова та інших. Чому просував атестовані далеко за межами вітчизни "кадри" в усі структури суспільного організму — для руйнації. Але про це ми, непосвячені, дізналися лише 1991 року.
У книжці "Князь тьми" ви дійшли висновку, що СРСР знищили за планом спецслужб США. Чи не надто сміливе відкриття?
— Візьміть американський журнал "Тайм" за 24 лютого 1992 року. Журналіст Карл Бернстайн робить на його сторінках висновок: іще 7 липня 1982 року в результаті зустрічі президента США Рональда Рейгана і Папи Римського Івана Павла ІІ уклали угоду про таємну кампанію, метою якої є прискорення розпаду комуністичної системи. Потім була зустріч віч-на-віч Михайла Горбачова з Папою. Про що вони говорили — досі ніхто не знає. А з Бушем-старшим вони зустрічалися на острові Мальта. Але ж Мальта має зловісну славу гніздів'я різних лицарських орденів, де й досі перебувають штаб-квартири різних таємних товариств. Чому б це?
Нібито Папа дещо жалкував про вчинене.
— Коли понтифік побачив, що внаслідок підбурюваної ним горбачовської "перебудови" до влади дорвалися негідники, він із гіркотою визнав: соціалізм — це духовна спільність, капіталізм — геть бездуховна. І тепер навіть слова Маркса звучать як докір, що ми таке допустили — адже немає злочину, на який не пішов би капіталіст заради надприбутку. Ось вам убивства Вадима Гетьмана, Євгена Щербаня, сотень директорів заводів і шахт, півсотні журналістів. На цьому полі бою полягли й доброї пам'яті наш "комісар Каттані" — офіцер СБУ і народний депутат Анатолій Єрмак, і В'ячеслав Чорновіл, і Олександр Ємець.
Ви вірили Горбачову?
— Усі вірили, хто сподівався на демократичні перетворення, були романтиками і жили під гаслом "раніше думай про Батьківщину, а потім — про себе". Мені імпонувало, як цілеспрямований, талановитий керівник, який обіцяв оновлення всіх сфер життя, ввірвався у закритий заповідник, святая святих — Політбюро. Моє покоління було з ним, коли вирішували питання: хто ж очолить партію і країну — Гришин (перший секретар Московського міськкому КПРС. — "ГПУ") чи Горбачов? За Горбачовим тоді закріпився імідж прогресивного керівника. У наші часи подібні сподівання були на Ющенка.
Але з'явилися "агенти впливу", підготовлені за океаном, і все споганили?
— Можливо, і всупереч своїй волі, але Горбачов відкрив тоді шлюзи для тих, хто з ніг на голову перевернув справжні поняття совісті, честі, гідності, вірності Батьківщині, обов'язку. Він потурав тим, хто нацьковував народ на народ, на чиїх руках кров Карабаху і Цхінвалі, Баку і Сумгаїта, Тирасполя, Шуші, Вільнюса й Оші,— всіх без винятку "гарячих точок" міжетнічних сутичок.
Якщо були агенти впливу, то мала бути і якась програма їхніх дій.
— Безсумнівно. Цю програму шеф ЦРУ Аллен Даллес сформулював як доктрину після Другої світової війни, спрямовану на одурманювання радянських людей і передовсім молоді, підміну цінностей на фальшиві. Так чи так, але ми бачимо наслідки планового "обробітку" — література, театри, кіно. Усі раптом кинулися зображувати і прославляти низькопробні людські почуття, вживлювати у свідомість культ сексу, насильства, садизму, зради — словом, усілякої аморальності. Дійшло до того, що на одному з дитячих каналів крутять рекламу алкоголю.
Можливо, варто врахувати холодну війну, під час якої могла з'явитися така програма, а СРСР замість економіки всі сили спрямував на танки і ракети й луснув?
— Урахувати можна. Але придивіться довкола — чи відбувається зараз щось інакше, аніж прописав Даллес?
Але ж без падіння СРСР не було б і незалежної України.
— Чому ви вважаєте, що без політичних посередників ми не збудували б такої держави, про яку мріяли й Пилип Орлик, і Тарас Шевченко, і Володимир Винниченко? Падіння падінням, але задумаймося тепер, чи отримав український народ хоч дещицю того, на що сподівався, чи є достаток у родинах наших громадян, чи є робота і європейський рівень зарплати, чи є безплатна медицина й освіта і взагалі перспектива у підростаючого покоління? Чому в неволі нас було 52 мільйони, а на волі без війни і голоду стало лише 45? Мимоволі виникає думка, що нас, за великим рахунком, надурили — під благородними і демократичними гаслами.
Чи правда, що ви планували створювати партію лівого спрямування?
— У цьому досі є об'єктивна необхідність. Партія справедливості врятувала б нас від економічної, політичної й духовної руїни.
Допоки ділим кольори та межі,
Хизуючись, які ми незалежні, —
Тим часом колорадівські жуки
Уже майно пустили наше в діло
І нас на дві полтини розділили:
Одних під хвіст, а решту —
в жебраки…
Понад два десятиріччя ми нібито будуємо ринкову економіку, але за рахунок розпродажу за безцінь створених минулими поколіннями "ласих шматків". Спостерігаємо лише монополізацію й нескінченний переділ власності. Чи все-таки соціалізм був вищою формою організації суспільства, тому люди не хочуть повертатися назад, у джунглі капіталізму?
— У народному розумінні соціалізм — це соціальна справедливість в її універсальному трактуванні — "кожному буде дано за діла його". Тому і рівність у народному розумінні — в жодному разі не зрівнялівка. Зрівнялівку нам нав'язали "чисті теоретики". Смисл і ядро народного розуміння соціалізму як соціальної справедливості — в категоричному несприйнятті, моральному і фізичному, експлуатації собі подібного, неприйняття будь-якого утиску людської гідності. І в цьому сенсі прагнення соціалізму — вічне.
На початку незалежності здійнявся шквал обвинувачень вас у прихильності до комуністичної ідеї, мовляв, і секретарем парткому був, і про Союзний договір думав?
— Хіба комуністична ідея чимось суперечить ученню Ісуса про чесність, рівність і справедливість? А секретарем парткому Спілки письменників мене умовив побути Олесь Гончар, який очолював СПУ і знав: якщо не погоджусь я — пришлють наглядача з органів. І без того Спілку нашпигували стукачами. Проте сказано: усякого судіть по ділах його. За 10 років мого "комісарства" зі Спілки і з партії не виключили жодного письменника. А наприкінці 1980-х у надрах СПУ визрів і був створений Народний рух.
Припустімо, коли би першим президентом у нас став такий моральний авторитет, як Олесь Гончар, доля пострадянської України була б щасливішою?
— Поза всілякими сумнівами. Та агенти впливу, про яких ми вели мову вище, мали зовсім інші імена в інструкціях. А Служби безпеки, української, патріотичної, в нас не було. Немає і дотепер. Хоча Кучмі якось я зауважив: інститут президентства — не для нас, то — чуже. Через це "гетьманство" лихоманить і лихоманить Україну. Ми сповідуємо республіканську модель, яка визріла в нас задовго до європейських. Згадаймо, Київська Русь — це віче, Запорожжя — козацька рада, на початку ХХ століття — Центральна Рада, і в Махновії, до речі,— Революційно-військова рада. За часів Союзу — влада рад.
Має сина й онуку
Борис Олійник народився 22 жовтня 1935 року в селі Зачепилівка на Полтавщині. Закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Автор понад 40 книжок поезії та публіцистики. Дійсний член Національної академії наук України. Лауреат Шевченківської премії, голова Українського фонду культури. Був секретарем Спілки письменників СРСР та України, депутатом Верховної Ради СРСР і народним депутатом України, віце-президентом Ради Європи.
Герой України. Має сина й онуку.
Найвідоміші поетичні рядки Бориса Ілліча:
"Мамо, вечір догоря, вигляда тебе роса,
Тільки ти, немов зоря, даленієш в небеса,
Даленієш, як за віями сльоза"
"Ми світ новий задумали створить руками чистими
І людство в нас повірило як в абсолютну істину"
"Вересню мій, веслами весело греби.
Ждуть тебе на березі з кошиком гриби".
2 
1
Коментарі
184