Ексклюзиви
Середа, 30 квітня 2008 07:05

Петро Валінець у шість років пережив клінічну смерть і втратив пам"ять

Автор: фото: Олена ВЛАСОВА
  Тренер бойового гопака Петро Валінець розминається у спортивній залі початкової школи села Берестя  Дубровицького району на Рівненщині
Тренер бойового гопака Петро Валінець розминається у спортивній залі початкової школи села Берестя Дубровицького району на Рівненщині

24-річний тренер бойового гопака Петро Валінець із села Берестя Дубровицького району Рівненщини не боїться болю. У дитинстві він ледве вижив після наїзду автомобіля. Тепер тренує дітей у сільській школі — учить ходити по битому склу.

— Це єдиний заклад у країні, де бойовий гопак — обов"язковий предмет, — пояснює Петро. — Вчу дітей бути сильними та розвивати дух.

Розмовляємо в спортивній залі початкової школи. У Валінця щойно закінчився урок.

— Я себе пам"ятаю з семи років. Що було до аварії — усе стерлося з пам"яті, — шкодує чоловік. — Свою історію знаю лише з розповідей. Кажуть, бавився на дворі, а потім мене збила машина. Від удару тіло підкинуло вгору на кілька метрів.

Показує на голову:

— Череп розколовся надвоє. Жодної цілої кістки не було, хребет поламаний. У якусь мить зупинилося серце, і я провалився у пітьму.

Каже, що вижив на диво.

— У реанімації зустрів сьомий день народження. Маму впізнав інтуїтивно. Потім познайомився з татом, братом, сестрою. Навіть не знав, як мене звати. У жовтні сестра Валя, старша на 9 років, збиралася на вечірку. Я теж захотів піти з нею… і встав на ноги. У сестри з рук помада випала, — сміється.

Чоловік перевдягається в червоні шаровари і легку майку. Сідає на килим і заплющує очі. Потім показує удар-"вертушку", сальто, сідає на шпагат.

— У старших класах займався бодибілдингом, — говорить. — М"язи були такі великі, що майка на танцях по швах тріскала. Їв шість разів на день.

Навіть не знав, як мене звати

Валінець вступив на фізкультурний факультет Рівненського університету.

— На останньому курсі набирали тренерів бойового гопака. Я слабо уявляв, що то таке, але пішов. У Ковелі на семінарі тренувалися, як спецназівці: біг, багнюка, бій із ранку і до вечора. Ледве витримав.

Петро одружений, дітей не має. Майбутню дружину Ірину Годунко, 23 роки, зустрів на дискотеці.

— Перед тим у мене померла мама. А тато поїхав на заробітки до Петербурга, — зітхає. — Щоб у селі пальцями не тикали, пішов на танці в Дубровицю.

Розповідає, що за столиком у барі сиділо двоє дівчат. Товариш Валінця запросив їх потанцювати.

— Я не хотів, але відмовлятися було пізно, — Петро поправляє оселедець. — Після танцю розповів дівчині про все своє життя, як перед Богом. Проговорили до п"ятої ранку.

Додому ішов пішки.

— Місяць не дзвонив. Пам"ятав лише її голос, а як виглядає — ні, — зізнається. — Зібрався з духом і вмовив зустрітися. Потім на світанку біг у своє село, щоб вивести корову на пасовище.

Каже, батько не злюбив його кохану.

— Іра вчилась у медичному коледжі на зубного техніка. А тато хотів у невістки сільську дівку з великою родиною, щоб допомогли землю орати. Я забрав її до Дубровиці, знімаємо хату. Іра поки не працює.

Знову розминається на килимі.

— Я й мої учні вміємо танцювати по битому склу, — говорить.

Валінець вмощується на дошку з цвяхами-"сотками". На груди йому кладуть три цеглини. Помічник одним ударом розбиває їх 15-кілограмовим молотом.

Петро забороняє підлеглим вживати алкоголь, палити та матюкатися. За непослух може вдарити палицею. Серед учнів є дівчата.

— Тренер я суворий, але так краще, — каже він. — Скоро відкрию клуб у Дубровиці. Міська влада віддала підвал в одному будинку. На свої гроші купив тренажери. На всю стіну висить синьо-жовтий прапор — сам його пошив.

1983, 12 липня — Петро Валінець народився в с. Берестя Дубровицького р-ну Рівненщини
1990, липень — хлопця збив автомобіль, і його паралізувало; жовтень — став на ноги
2000 — вступив до Рівненського гуманітарного університету на факультет фізкультури
2003 — одружився з Іриною Годунко з Дубровиці
2005 — закінчив університет; переїхав із дружиною до райцентру

Зараз ви читаєте новину «Петро Валінець у шість років пережив клінічну смерть і втратив пам"ять». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода