Перзеке і Вовченко збирають гроші на пам"ятник Кутузову

7 вересня у двоповерховому особняку Російського центру культури і науки на вул. Ігоревській у Києві презентували благодійний фонд ім. Михайла Кутузова. Голова фонду Андрій Перзеке звернувся до меценатів із проханням перераховувати їм гроші. На них Перзеке обіцяє відбудувати напівзруйновану фортецю ХVIII століття в Кіровограді, де служив секунд-майор Михайло Кутузов, і поставити йому пам"ятник.

За півгодини до презентації до особняка під"їздить чорна іномарка. Із неї виходять викладач Кіровоградського педуніверситету Андрій Перзеке, 47 років, та віце-президент фонду ім. Кутузова, поетеса Галина Вовченко, 39 років. Доки вона поправляє довгу чорну сукню з глибоким декольте, чоловік круглою чорною гумкою кремить черевики.

Двері будинку відчиняються, з них вибігає мер Кіровограда Володимир Пузаков, 58 років.

— Друзья, ну где ж вы ходите? Пора начинать! — вигукує, обіймаючи Галину Вовченко.

Жінка усміхається, відштовхує від себе Пузакова, каже:

— Не приставай!

Утрьох вони піднімаються на третій поверх у зал засідань. Там на стіні висить білий екран, на ньому миготять слайди із зображенням Кутузова. На столі — солоний крекер, цукерки, виноград, соки. За столом, попиваючи напої, сидять предстоятель Свято-Преображенського монастиря в Кіровограді отець Петро, радник посольства Росії Всеволод Лоскутов. До отця Петра підходить мер Кіровограда.

— Ну, ви молодець, швидко все організували! Адже менше місяця минуло, як вам у голову ця ідея стрельнула, — хвалить батюшка Пузакова російською.

— У наш час треба бути шустрим, — відповідає мер і запрошує всіх до столу. Наголошує, що на всю кіровоградську делегацію є лише одна жінка — Галина Вовченко.

Якби росіяни поводилися жорсткіше, то і Польща була б Росією

— Я сама лично возбудила интерес людей к Кутузову! — каже поетеса.

— Вона пробудить інтерес у кого завгодно, — запевняє Андрій Перзеке і пропонує за це випити. Усі голосно сміються й аплодують.

Галина Вовченко дістає з сумки маленьку кульку, крутить її між пальцями. Каже, що це — куля, яка пробила череп Кутузова. Запевняє, що знайшла її в Кіровограді, на місці, де колись була фортеця, в якій служив Кутузов. Уже кілька років Галина Вовченко носить цю кулю з собою.

До неї підходить сивий чоловік із довгими закрученими вусами. Просить віддати йому кулю. Жінка каже, що це — її талісман.

Чоловік розповідає, що він — поет і, можливо, ця куля принесе йому натхнення. Каже, що його звати Андрій Іванцев.

— Що за поет такий? — зводить брови жінка. — Ніколи про вас не чула.

Поет надуває губи, запитує Галину Вовченко:

— Чи буде лідер КПУ Петя Симоненко?

— Не буде, — каже Вовченко. — Він у відрядженні — агітує за надання російській мові статусу державної.

— Це правильно, — гладить себе по вусах поет. — От Кутузов, Суворов — це герої, а всі ці  петлюри, шухевичі, мазепи — видумка націоналістів. Якби росіяни поводилися жорсткіше, то і в Польщі розмовляли б російською, і Польща була б Росією, — розмахує руками.

Його ніхто не слухає. Мер Кіровограда здивований, що на столах немає вина. Три дівчини в синіх фартухах приносять на тацях келихи.

— Я хочу вас порадувати, — каже Пузаков. — На травень запланована презентація нашого фонду в Москві. Нас підтримав російський Союз письменників. Так що у нашої справи велике майбутнє.

— І ми всі, росіяни, — підхоплює його слова поет Іванцев, — маємо об"єднатися і не дозволити, щоб нас притісняли націоналісти.

Володимир Пузаков та Андрій Перзеке запевняють, що не допустять ніяких утисків.

×