— Спочатку в школі друзів не мала, — розповідає 11-класниця з Миргорода на Полтавщині 17-річна Анна Удовицька. — Через те, що всюди підбирала бездомних котів та собак, однокласники й учителі мене постійно обсуждали і сміялися. Було таке, що вчителі самі учнів із класу проти мене настроювали. Але коли почала вчитися лікувати животних, то отношеніє змінилося. Стали зі мною радитися, кому котика чи собачку полічити, як укольчика поставити.
Анна мешкає з батьками у двокімнатці. Сім років працює волонтером місцевого товариства захисту тварин. Тримає вдома 10 котів та чотирьох собак. Щодня приходить підгодовувати псів і котів у посадку біля залізничного вокзалу.
Зустрічаємося там із дівчиною. На ній коротка сіра куртка, чорні бриджі до колін, чоботи на невисоких підборах. Голова запнута білим шарфом. Руки червоні від морозу, у подряпинах і слідах від укусів. Тримає невеликий пакет із курячими кістками та шматками котлет.
— Сюди, йдіть сюди, — гукає кількох псів, яких видно здаля. Тварини підбігають. Анна присідає, кладе пакет із недоїдками на землю. Із кущів крадучись виходить сіра кішка. — Вони вже чьотко знають, коли я прийду, тому самі збираються. Щодня після школи забігаю в дитячий садок. Випрошую там кісток, кусочків котлеток, пиріжків недоїдених та хліба.
Простягає шматок котлети дворнязі. Той хапає зубами і відходить.
— Уся в шрамах та покусах, — закочує рукави куртки. На руках понад десяток шрамів. На лівій сліди від собачих зубів. — На спині, ногах і животі покуси маю. Важко з таким хазяйством. Та мені нравиться. За літо заробила до 3 тисяч гривень. Потратила все на лікарства для тварин, стерилізацію і кітікет.
— Почалося в мене все з кошеняти в другому класі. Йшла в школу. Під ноги кинувся котик. Я погладила та далі пішла. Вертаюся додому, а воно сидить труситься, траву їсть. Чуть не розплакалась. Забрала додому. З того часу не можу мимо тварини пройти. Два року тому гуляли з подругою. Почула, як в урні біля залізничного вокзалу скавулить щеня. Щойно родилося. Лежало серед окурків мокре, тремтіло. Сховала під шубу й понесла додому. Поклала до кішки, вона якраз народила. Собача прийняла й викормила своїм молоком. Назвали його Боцман. По характеру боягуз, але захищає мене. Коли папа на мене кричить, Боцман починає ричати на нього. Любить із нами обідати. Борщ їсть і чай п'є. А пиво просто обожає. Тільки побачить у пакеті, зразу починає канючити. Іншого пса знайшла позаторік. Іду, а на дорозі мішок ворушиться. Розгорнула, а там песик. На ошийнику записка: "Я Шарик, 8 місяців, дуже добрий."
Підібраних тварин Анна лікує вдома. Виписує ветеринарні енциклопедії. За ними вчиться підбирати ліки та робити ін'єкції. Радиться з місцевими ветеринарами.
— У мене вже жизнєний ритм виробився. У шість часов встаю, випускаю всіх на прогулку. Раніше мала 20 котів. Весною починаються котячі концерти. А потім кошки давай родити. Часто із папою були скандали. Мама спокійно все переносила. Як навчилася тварин стерилізувати, то вже й папа підтримує. Боїться тільки, щоб чимось не заразилася через укуси.
Анна щотижня обходить райцентр. Збирає бродячих тварин і виносить їх на ринок.
— Через мої руки пройшли 200 котів та собак. Кожні вихідні в мене вихід у народ. Зранку мию кошенят і щенят. Беру корзину, саджаю та іду на базар. Стаю напротів автовокзалу. Там найбільше людей. Ставлю табличку "Віддаємо кошенят у добрі руки". Люди підходять, цікавляться. Раз за день забрали сім кошенят і двох щенят. Минулого літа одна жінка ходила до мене із місяць, бо хотіла чорну кошку. Я їй пригледіла бездомну і віддала. Мужик із села місяців два шукав рижого пса. Згодився на рижу сучку. Я тварин страшно люблю. Найбільший кайф уранці, коли прокидаюсь, а на грудях, біля шиї із десяток теплих комочків сплять, сопуть, а в ногах собаки. Коти забирають погану енергію і сум, а собаки, навпаки, віддають хорошу енергетику. Коли полежу із ними, цілий день весела ходжу і не хворію. Мрію стати ветлікарем.
2 
1
Коментарі
1