Отець Павло Дубінець, 35 років, мешкає в дерев"яному будинку в селі Морочне Зарічненського району на Рівненщині. Його хата одразу за церквою. Священик — бородань у модних брюках і чорній сорочці в білу смужку.
— Люблю зручний одяг, — ловить мій погляд. — Хочете кави?
Гукає дружину. До вітальні обережно зазирає русява жінка. Отець каже, що це матушка Світлана.
Жінка безшумно зникає в коридорі. Батюшка розповідає, що познайомилися вони в Білорусі — вчилися на зоотехніків у сільськогосподарському технікумі в Пінську.
— Я довго за нею упадав і завжди знав, що ми одружимося. Коли розвалився Союз, нас вигнали з третього курсу на батьківщину. Тоді й узяли шлюб.
Батюшка задумливо міряє кроками кімнату. Пояснює, що переїхав до Морочного, коли прийняв духовний сан. А народився в сусідньому селі Нобель.
— Ні, мої батьки не були священиками. Працювали в колгоспі. Священиком я вирішив стати в армії. Та спочатку, коли вперше приїхав до Рівного, хотів стати актором. Поступив у театральну студію при Інституті культури. Але на п"ятий день звідти втік.
Розповідає, що два роки служив у морській піхоті у Владивостоці.
— Дякую Богові, що врятував мене від акторства і військової кар"єри, — сміється. — А на футбольних воротах я в селі з дитинства стояв.
Дякую Богові, що врятував мене від акторства і військової кар"єри
Дістає з дипломата сріблястий мобільник і кладе перед собою на стіл. Пояснює, що чекає на важливий дзвінок. До кімнати забігають четверо хлопців у джинсах і кросівках.
— Ті, що з веснянками, — мої, — показує на 13-річного Олексія та меншого на рік Андрія. — Обидва грають у моїй футбольній команді.
Хлопці сідають на диван.
Чотири роки тому отець Павло і його найкращий друг Василь Музичко створили в селі футбольну команду. Її члени — школярі. Музичко — учитель фізкультури.
У Андрія перев"язана ліва рука — невдало впав на тренуванні.
— Самі побудували за селом стадіон, обладнали трибуни, будку коментатора, — продовжує отець Павло. — Форму замовили в рівненському ательє. Але футбол — не єдине моє захоплення. Я ще археолог і депутат райради. Вчуся в Острозькій академії, на філософському.
Як ставляться односельці до священика, який ганяє м"яча? — цікавлюся.
— Спершу сприйняли мене "в штики". 1993 року колективного листа владиці Рівненському й Острозькому Іренеєві написали. Мовляв, недостойний священицького сану. Владика викликав мене, години дві говорили. Він мене зрозумів. Зараз він — митрополит Дніпропетровський... А прихожани вже звикли до футболу, кажуть: "А батюшка чудить!"
А матушка?
Жінка, не кваплячись, поливає кактуси у вазонах біля телевізора. Відказує глибоким тягучим голосом:
— Чоловік після служби відразу на поле. І в неділю ввечері вдома його не застанеш. Ганяє м"яча. Футбол не переношу, але люблю синів, тому ходжу на всі матчі — уболіваю.
34-річна матушка з докором дивиться на чоловіка й виходить у коридор.
— Є священики-консерватори, а є священики-ліберали. Я — ліберал, — отець Павло усміхається в бороду.
На столі біля великого телевізора складені дівіді- та компакт-диски.
— Люблю дивитися кіно, — зізнається батюшка.
"Код да Вінчі" бачили?
— Ні, не встиг. А книгу прочитав із задоволенням. Цікавий детектив. Мою віру він ніяк не похитнув. Я написав би краще.
Отець Павло пише книгу — історичну, про Полісся.
— Маю мрію, — озивається. — Хай би Суркіс побудував нам стадіон зі штучним покриттям. Для нього це пшик — якихось 20 тисяч, а для нас — щастя.
Виходимо надвір. На дорогу матушка дає кілька стиглих яблук.
1971, 27 квітня — отець Павло Дубінець народився в селі Нобель Зарічненського району на Рівненщині
1992 — одружився зі Світланою
1993 — склав іспит у владики Рівненського і Острозького Іренея та прийняв священицький сан; народився син Олексій
1994 — з"явився на світ син Андрій
1999 — народилася донька Іванка
2002 — вступив на філософський факультет Острозької академії; створив дитячий футбольний клуб "Морочне"
2003 — депутат Зарічненської райради
3 
1
Коментарі