"Купили квартиру на виплат, — розповідає у листі львів'янка Ліля, 32 роки. — Кредит повертаємо вчасно, але ключі від житла досі у забудовника. Житловий комплекс не підключили до води й газу. Ми знімаємо кімнату в гуртожитку, хоча давно мали б жити в новобудові. Мати кличе в Німеччину, де живе і працює чотири роки. Чоловік не проти, а я не хочу їхати. Син цього року йде у школу, донька — за рік. Мрію, щоб вони росли в Україні. Тим паче, тут у нас є робота. Чи скоро з'явиться дах над головою?"
Надсилає фото з моря, зроблене у червні. Жінка в червоному купальнику тримає скибку кавуна. На звороті підпис — "Лазурне". Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник.
— Ключі від власної квартири отримаєте восени. Ремонт забере багато часу й грошей. Якщо хочете заселитися до Нового року, найміть перевірену бригаду майстрів. Про заробітки забудьте. Чоловік отримає гарну пропозицію на роботі. Зарплату піднімуть у півтора разу. Роздасте борги й житимете в задоволення.
"Івана я зустріла влітку 2015-го, — пише 36-річна Олександра з Полтавської області. — Ми побралися, коли я завагітніла. Народився Денис, а за рік — Матвійко. Чоловік пробував відкрити власну справу. Але хлопці, з якими він наважився вирощувати мікрозелень і печериці, кинули на гроші. Я була проти того, щоб їхав на заробітки. Не хотіла, щоб діти по пів року не бачили батька. Та треба виплачувати кредит за квартиру. Іван поїхав спочатку у Швецію, потім — до Фінляндії. Виховувати дітей допомагала мати. Недавно все в душі перевернулося. На порозі з'явився батько, якого 30 років вважали мертвим. Він зник на заробітках у Москві. На прохання баби мати поставила йому пам'ятник. Де ми його тільки не шукали — без результату. Просить вибачити. Каже, що життя заставило переховуватися. Хоче позичити гроші на лікування. Чоловік і мати проти. А я не можу виштовхати його за двері, хоч і поводиться дивно. Де він був і від кого ховався?"
Біоенергетик запалює свічку. Обводить нею навколо фото чоловіка у кашкеті.
— Ваше ставлення до батька не поділяють ні мати, ні чоловік. Останній важко працює не для того, щоб віддати гроші людині, яка покинула вас у дитинстві. Тоді батько програв у карти велику суму. Мусив залягти на дно. Жив у Владивостоку. За 30 років не дав жодної звістки про себе ні дружині, ні матері. Лише із сестрою підтримував зв'язок, доки не померла. Не варто через батька псувати стосунки з матір'ю і коханим. Він скоро зникне так само раптово, як і з'явився. Подасться назад у Росію і не даватиме про себе знати. Скоро сім'єю переїдете до Фінляндії. Сини там підуть у школу.
"Торік від коронавірусу померла баба, — розповідає в листі 29-річний Олег з міста Біла Церква на Київщині. — Вона мене виростила, бо матері не стало рано, а батько пішов жити до іншої. Була мені дуже дорога. Картаю себе, бо першим захворів і приніс недугу додому. Після похорону зникли документи на нашу хату. Потім з'явився дядько з дружиною і повідомив, що дає мені місяць на переїзд. Показав заповіт. Тоді й виявилося, що баба не залишила мені нічого. Будинок і землю віддала молодшому синові. Я не можу в це повірити. Подався в квартиранти. Дім виставили на продаж".
Вкладає у конверт фото. Чоловік у вишиванці обнімає бабу. Та одягнена в халат і жилетку з овчини, тримає букет айстр.
— Син скористався становищем і допоміг матері скласти заповіт, доки ви їздили у відрядження. Не ображайтеся на бабу. Не вона відібрала у вас дах над головою. Навіть із небес буде вас опікати й допомагати. Влітку познайомилися з дівчиною, яка стане вірною супутницею на все життя. Брати шлюб вам краще взимку. Кілька років житимете в її квартирі, доки не назбираєте на спільне житло.
"Онуці 36, а досі не має сім'ї, — пише 81-річна Христина Тимофіївна з Житомирської області. — Дуже любила хлопця, але від нього завагітніла інша. Побрався з нею, а до Лесі продовжував їздити й писати. Я заборонила внучці зустрічатися з одруженим. Потім її ще двічі кликали заміж, але вона всім давала відкоша. Тепер вибір невеликий — або молодший на 10 років, або розлучений і безробітний. Я її прошу, щоб для себе народила дитинку. Та вона й чути не хоче. Каже, що ще буде щаслива".
— Онука знає, що говорить. Вийде заміж до кінця року, а наступного — завагітніє. Чоловік буде військовий. Жити переберуться до столиці. За її майбутнє не хвилюйтеся. Скоро тішитиметеся правнуками.
"Син Андрій наступного року закінчує школу, — пише вінничанка Наталія, 49 років. — Учитися не хоче, до тестування не готується. Таке враження, що я йому все винна, а він палець об палець не вдарить. Минулого місяця хотів стати стоматологом, тепер планує йти на дизайнера. Через пів року закортить податися в юристи. Де взяти гроші, щоб заплатити за навчання? Якщо на державне не вступить, доведеться пхати на платне".
— Нікого ви пхати не будете. Вірте у свою дитину. У вересні захоче вивчати польську. Допоможіть знайти курси. Здасть ЗНО на високий бал. Навчатиметься на дизайнера за кордоном. Отримуватиме стипендію, з третього курсу піде на роботу. Вчитися спонукайте, але свої нерви бережіть. Молодша донька навесні переможе на олімпіаді. Підтримайте її цікавість до іноземних мов.
4 
1
Коментарі