Олеся Гудима на простирадлах малює сновид

 

29-річна Олеся Гудима з Тернополя пальцями малює картини на простирадлах. Фарби розводить олією "Олейна" або "Чумак". Зображує фантастичних істот, які виникли в уяві. 13 червня в арт-кафе "Коза" організувала першу виставку. Намальованих сновид назбирала понад 30.

Олеся мешкає з чоловіком Любомиром та дітьми, 7-річною Марічкою і Костянтином, 4 роки, у приватному будинку на вул. Вагилевича. Сьомий рік у декретній відпустці.

— Я завжди була неправильною, — пояснює. — Набридли безкінечні пейзажі. Пензлів не використовую, хіба якусь лінію треба підправити. Деколи намалюю картинку, перевертаю догори ногами — і виходить іще краще.

Сновида Олесі наснилася кілька місяців тому. До того вона писала класичні картини.

— Часом перед сном кажу: покажіть мені картинку, — сміється. — Правда, не знаю, до кого звертаюся. В уяві йдуть слайди, іноді сновиди сняться. Сюжетів буває так багато, що губляться. Уранці пригадую лише деякі.

На картинах зображено одинокі постаті, які стоять на тоненькій нитці або над прірвою:

— Вони з паралельного світу. Ніколи не бояться зникнути, не думають про залежність від чогось чи когось. У країні, де вони живуть, будинки можуть бути вверх фундаментом, а коні ходять по небу.

Простирадла купує на базарі.

— Домашні теж беру. Старих простирадл не викидаю. Головне, щоб не тягнулася тканина. Класно, коли полотно огрубіле. Якщо воно подерте чи полатане, можна щось цікаве придумати. Тоді приклеюю або дошиваю шматки іншої матерії, наліплюю глину.

У країні, де вони живуть, коні ходять по небу

Тканину кріпить на 100-річній рамі, яку знайшла на горищі. Малює день-два.

— Коли картина готова, обрізаю її й даю висохнути. А потім віддаю в майстерню, щоби натягнули на підрамник. Це коштує до 100 гривень.

Більшість полотен роздарувала друзям.

— Колись знайомий попросив картину, а я зажала. Потім не могла її домалювати. Тому зрозуміла, що варто дарувати свої роботи. А якщо продавати, то хіба за великі гроші, від тисячі й більше.

Веде на горище, де сушить картини.

— Цьому будинку вже 100 років, — піднімається рипливими дерев"яними східцями. Із темряви проступають старі меблі, книжки та газети. — Сусіди сушать на горищі білизну, а я картини. Коли хочу побути на самоті, приходжу сюди. А ще на даху люблю співати французьких пісень. Моя подруга, як посвариться з чоловіком, теж тут ховається.

Запрошує присісти на дерев"яну колоду. Під ногами мідний таз із недопалками.

— Не уявляєш, скільки на цьому горищі побувало творчої еліти. З Любомиром плануємо обладнати тут фотомайстерню. Чоловік захоплюється фотографією.

На прищіпках сохнуть картини. Цікавлюся, чи не тріскається фарба.

— Дивно, я порушила всі правила, але не тріскає. До фарб, розведених "Олейною", почала додавати ще й гуаш, акварель і акрил. Знайомі художники дивувалися, що виходять такі чисті кольори. Один попробував так само, але йому фарба потріскала.

×