56-річний Олександр Глухов живе за 10 хв. від майдану Незалежності по вул. Мала Житомирська, 12а. Він викладає математику в Київському авіаційному університеті. Чотири роки у його квартирі немає опалення.
На термометрі, причепленому до шафи, +14°С. Господар умикає два обігрівачі.
— Сплю вдягнений. По квартирі ходжу взутий. Тільки моя сім'я у будинку залишилася, решту відселили під приводом реставрації. Мені також давали трикімнатку на Троєщині у будинку з величезною тріщиною в стіні. Потім мансарду на Подолі, де в одній кімнаті немає вікна. Я відмовився.
У кімнаті 4 на 6 м Олександр живе з донькою та дружиною. Стеля у рудих патьоках, пахне пліснявою.
— Це житло — моя спадщина від тата. Дружині від батьків залишилася квартира на Дарниці. Коли дуже холодно, вони з донькою туди тікають. Я не можу свою кімнату покинуть. Боюся, шкоди мені тут нароблять.
Відселяти жителів почали 1995-го.
— Михайло Голиця, який був начальником головного управління житлового забезпечення міської адміністрації при всіх мерах, хотів мене виселити. У суд ходжу, як у супермаркет. Усі справи виграв, адвоката жодного разу не наймав. Потім Шевченківська адміністрація передала на утримання будинок підприємству "ЖитлоІнвестБуд", яке підпорядковане Голиці. Прокуратура це рішення скасувала, але доки справу розглядали, Голиця продав будинок за 14 мільйонів гривень підприємству "Пантеон-Інвест". Юридичної адреси у цієї фірми немає. Мабуть, якісь родичі Черновецького. Хочуть розвалити будівлю під прикриттям реконструкції. Потім на його місці багатоповерхівку звести.
Заходять дружина 60-річна Тетяна з донькою Вірою, 27 років. Тетяна вдягнена в куртку, на Вірі светр і теплий халат.
— Приходив власник новий, — розповідає дружина. — Двері у парадному міряв. Хоче нові поставити, щоб ніхто не лазив. Ми йому пояснюємо: історична пам'ятка, нічого змінювати не можна. А він: "Я красіві поставлю, залізні".
Веде на кухню. Там кран не закручується, постійно тече вода. Стіни вкриті пліснявою.
— Це після потопу, — пояснює Віра. — 2006-го тато виграв справу у Верховному суді. Через три дні приходимо додому — а по стінах вода тече. З п'ятого поверху і до першого кип'яток лився. У нашій квартирі води по коліно. Коти вчепилися в килими на стіні й висять. Годин зо п'ять не злазили. 100 років опалення прекрасно функціонувало, і раптом — аварія.
Дві жіночки з виконавчої служби намагалися нас виселити. Зо два десятки людей прийшли нас захищати. Ми з татом у кімнаті забарикадувались. Дідусь, ветеран Другої світової війни, вдягнув форму військову, став на дверях — "тільки через мій труп" і нікого не пускав. Баба Женя, ледве ходить, на палочку спирається, також прибігла. Тикала виконавцям цією паличкою в очі, проклинала їх, казала, що дітей у них не буде, заміж не вийдуть. Жіночки з виконавчої служби аж розплакались. Далі парадного не пішли.
— Через деякий час чую: горілим пахне, — продовжує Олександр Глухов. — Сусідній будинок 12б, який також був історичною пам'яткою, палає. Тушили 15 пожежних машин. Згорів ущент. Мабуть, і мій мав згоріти.
8 
35413
Коментарі